Галицький Володимир Васильович

Галицький Володимир Васильович
Володимир Галицький в 2018 році
Дата народження	30 липня 1955(1955-07-30) (69 років)
Місце народження	Київ, УРСР
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія	кінооператор
Напрям	документалістика, анімація, ігрові фільми, реклама
Нагороди

Галицький Володимир Васильович (30 липня 1955(19550730), Київ, УРСР)  — радянський, український кінооператор, Заслужений діяч мистецтв України (2015)^[1], член Спілки кінематографістів України, член Національної спілки журналістів України, член Гільдії кінооператорів України.

Народився у Києві. Після закінчення середньої школи почав працювати проявлячем кіноплівки на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

У 1978 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, де навчався на кінооператорському факультеті в майстерні Леоніда Прядкіна.

Після служби в армії у 1980 році розпочав кар’єру кінооператора на студії «Укртелефільм», працюючи в жанрі хронікально-документального кіно. В цей період роботи у 1984 році Володимиром Галицьким був знятий документальний фільм «Будні РАПО», де вперше в Україні було застосовано технологію 16-мм негативної кольорової плівки фірми KODAK.

У 1986 році під час аварії на ЧАЕС Володимир Галицький один із перших українських кінооператорів проводив повітряні зйомки реактора четвертого енергоблоку та зйомки евакуйованого міста Чорнобиль.

На початку 90-х років Володимир Галицький брав активну участь у створенні телебачення міста Славутич.

У 1995 році почав працювати оператором в українському відділенні американської компанії «Burson-Marsteller» ^[2], а пізніше в рекламній агенції «The Willard Group» ^[3] у Києві.

З 2000 року активно співпрацює з різними теле- та фільмовиробничими студіями. Володимир Галицький зняв велику кількість телевізійних програм та сотні фільмів в різних жанрах: рекламні, документальні, анімаційні та ігрові.

З 1998 року Володимир Галицький поєднує свою практичну роботу оператора з педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах по підготовці майбутніх операторів кіно та телебачення: Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого (1998-2000), Інститут журналістики та кіно-телемистецтва Київського міжнародного університету (2006-2008), Інститут екранних мистецтв ім. І. В. Миколайчука (2009-2015). З 2015 року і дотепер є доцентом кафедри кіно- , телемистецтва Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

• 2000 — Диплом за операторську роботу Міжнародного кінофестивалю туристичних фільмів «Вітер мандрів» за фільм «Моя Полтава»
• 2005-2006 — нагороди анімаційного фільму «Злидні»
  • Срібний ведмідь Festival der Nationen Ebensee
  • Golden Mboni Lola Kenia Festival
  • ІІ премія Ja Ja Festival
  • приз глядацьких симпатій за найкраще дитяче кіно ANIMADRID
  • диплом журі World Festival of Animated Films in Zagreb
• 2008 — Приз за найкращу професійну операторську роботу кінофестивалю «Відкрита ніч» за фільм «Закон»
• 2014 — Відзнака Київського міського голови нагрудний знак «Знак пошани»
• 2015 — Заслужений діяч мистецтв України
• 2016 — Почесна грамота Міністерства культури

Документальні фільми

• 1982 — «Острів Хортиця»
• 1983 — «Житомир, історія міста у розповідях його жителів»
• 1984 — «Будні РАПО»
• 1985 — «Місто, тато і я»
• 1985 — «Повірити у себе»
• 1986 — «Щоб пізнати істину»
• 1986 — «Спорт, село і фантазія»
• 1987 — «Херсон»
• 1988 — «Бабина хата»
• 1991 — «Київський класичний...»
• 1992 — «Лінія інтиму»
• 1993 — «В пошуках загубленого я»
• 1994 — «Київські цілителі»
• 2000 — «Чорнобиль - тривога і надія»
• 2000 — «Моя Полтава»
• 2001 — «Україна, час сподівань»
• 2004 — «Перша в імперії»
• 2004 — «Монолог гетьмана»
• 2006 — «Ольвія - місто щастя»

• 2006 — «Останній рік Віри Холодної»
• 2006 — «Спогади про минуле»
• 2006 — «Іван Франко: львівські сторінки життя»^[4]
• 2009 — «Апостоли любові»
• 2010 — «Вони були першими»
• 2010 — «На грані можливого»
• 2011 — «Жива вода подільських Товтр»
• 2012 — «Перехрестя»
• 2013 — «Людина є таємниця»
• 2013 — «Вадим Карофелов: штрихи до портрета»

Анімаційні фільми

• 2005 — «Злидні»
• 2011 — Серія 14 «Верхівня» із мультсеріалу «Моя країна — Україна»
• 2012 — Серія 18 «Чорне озеро» із мультсеріалу «Моя країна — Україна»

Ігрові фільми

• 2003 — «Граф Нулін», фільм-моноспектакль
• 2007 — «Може бути»
• 2008 — «Закон» ^[5]
• 2012 — «Інстинкти»
• 2013 — «Загублене місто» ^[6]
• 2015 — «Гетьман» ^{[7] [8]}

Це незавершена стаття про кінематографіста чи кінематографістку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.