Гаряча точка Самоа

Гаряча точка Самоа — вулканічна гаряча точка, розташована в південній частині Тихого океану. Модель гарячих точок описує гарячий висхідний шлейф магми через земну кору внаслідок якого утворюються вулканічні острови. Ідея гарячої точки виникла у Дж. Тузо Вілсона в 1963 році на основі вулканічного ланцюга Гавайських островів.

Теоретично, гаряча точка Самоа знаходиться на Тихоокеанській тектонічній плиті, що рухається над фіксованою гарячою точкою, розташованою глибоко під Самоанськими островами. ^[1] Гаряча точка Самоа включає острови Самоа (Американське Самоа та Самоа) і поширюється на острови Увеа або острів Уолліс (Уолліс і Футуна) і Ніулакіта (Тувалу), а також затоплені береги Паско Банкс та Алекса Банк. ^[2]

У міру того як Тихоокеанська плита повільно рухається над гарячою точкою, теплова активність накопичується та вивільняється в магматичний шлейф, що викидається крізь земну кору, утворюючи кожен острів у ланцюжку. Острови Самоа зазвичай лежать по прямій лінії зі сходу на захід у тому ж напрямку, що й тектонічна плита «дрейфує» над гарячою точкою. ^[3]

Характеристика «класичної» гарячої точки, такої як гаряча точка на Гаваях, призводить до того, що острови, розташовані далі від гарячої точки, значно старщі у порівнянні більш нових та молодих островів,я кі знаходяться найближче гарячої точки, як-от підводна гора Камаеуаканалоа (колишня назва Лоіхі), єдиний підводний вулкан, який була детально вивчений. Результатом наукового дослідження з Камаеуаканалоа стала модель «Гавайських островів» для гарячих точок, в основному обмежена інформацією, зібраною з Гавайських островів. ^[4]

Однак гаряча точка Самоа наразі є загадкою для вчених. ^[5] На островах Самоа за останні 150 років сталося виверження на найсхіднішому острові Тау і на найзахіднішому острові Саваї. Останнє виверження на Саваї відбулося на горі Матавану (1905–1911) і на Тау в 1866 році. ^[6]

У 1975 році геофізик Рокне Джонсон відкрив підводну гору Вайлулуу, 45 км на схід від острова Тау в Американському Самоа, яка з того часу вивчала міжнародна група вчених. У вершинному кратері Вайлулуу є активний підводний вулканічний конус під назвою Нафануа ^[5], названий на честь богині війни в самоанській міфології . Дослідження Вайлулуу надає вченим ще одну можливу модель для гарячих точок ^[4] як альтернативу моделі гарячих точок на Гаваях.

Важливою відмінністю між Вайлулу'у і Камаеуаканалоа на Гаваях є повна відсутність толеїтових базальтовів у Вайлулуу ^[4], хоча обидва розташовані в крайній східній точці відповідних ланцюгів островів.

Північні острови Тонга ( Вавау і Ніуатопутапу ) віддаляються від Фіджі на Австралійській плиті зі швидкістю приблизно 130 мм/рік і 160 мм/рік відповідно, тоді як Ніуе та Раротонга на Тихоокеанській плиті наближаються до Австралійської плити приблизно на 80 мм/рік. Це означає, що Тихоокеанська плита розривається на куті межі траншеї зі швидкістю, яка є сумою цих двох (160 + 80) 240 мм/рік. ^[7]