Гвоздик Кирило Васильович
Кири́ло Васи́льович Гвозди́к (22 липня 1895 Ребедайлівка — 20 липня 1981 Київ) — український живописець-монументаліст. Жертва сталінських репресій, «повторник». ЖиттєписНародився 22 липня 1895 року в селі Ребедайлівка Черкаської області в селянській сім'ї.[1] У 1923 р. вступає на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом у 1924 році отримав назву — Київський художній інститут. Проявивши значні здібності в монументальному живописі, був зарахований в майстерню до професора М. Бойчука. У 1928 році під керівництвом М. Бойчука брав участь у розписі Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі на Хаджибейському лимані. Колективними творами майстерні бойчукістів стала центральна композиція «Свято врожаю» та сюжети «Товарообмін» і «Землеустрій». Власноруч Кирило Гвоздик виконав фрески «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби».  Того ж 1928 року бойчуківці представляли низку робіт на Венеційському бієнале.[2] Твори учнів майстерні Бойчука італійська преса відзначила вмілим «поєднанням європейської традиції з народним примітивом», а Кирила Гвоздика, який подав виконані в техніці яєчної темпери картини «Селяни у біді» (1927) та «Пастухи» (1928), охрестила «українським Гогеном».[3] Кирило Гвоздик був одним із активістів Асоціації революційного мистецтва України[4] По закінченню Київського художнього інституту в 1929 мистець звертається до теми побутового жанру. Він створив низку картин на селянську тематику — «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селяни на полі» (1929—1930), — в яких висвітлив зміни, що сталися в українському селі за радянської влади. 1934 року в Харкові розпочинається наймасштабніша робота бойчукістів — монументально-декоративне оформлення інтер'єрів новозбудованого Харківського Червонозаводського театру під керівництвом М. Бойчука.[5] Однак, ідейно-мистецькі непорозуміння з М. Бойчуком призвели до того, що Кирило Гвоздик покинув роботу над оздобленням театру. Ув'язненняЗвинувачений за доносом «у систематичній антирадянській діяльності», в листопаді 1936 року був заарештований і засуджений до «10 років виправно-трудових робіт та 5 років поразки у правах». 8 вересня 1937 року комісія у складі інструктора культосвітнього відділу ЦК КП(б)У тов. Попелюха, директора Музею російського мистецтва тов. Раєвського, художників Кодієва і Пащенка в присутності наукових робітників Державного Українського Музею тт. Адольфа, Резнікова переглянула твори ворогів народу Падалки, Седляра, Гвоздика, Липківського, Нелепінської-Бойчук та Діндо, які подані на розгляд комісії з спец. фонду Державного Українського Музею, встановлює:
Гвоздика звільнили з Норильлагу 2 листопада 1946 р. Вдруге арештували 6 квітня 1949 р. у Києві. На допитах з'ясовували обставини попередніх обвинувачень, не інкримінуючи нових. Йому інкримінували причетність до «контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації» та відповідні «злочинні зв'язки». Слідство тривало більше 6 місяців. Митця допитували із застосуванням морального тиску, погроз і тривалих виснажливих знущань. Він вимушено підписував протоколи. Пізніше колишні співробітники НКВС УРСР – слідчі (Самохвалов, Проскуряков і Грушевський), що вели справу Гвоздика, були засуджені. У листопаді 1949 року художника засудили до розстрілу, який було замінено довічним ув'язненням.[6] За даними Бази даних Красноярського товариства «Меморіал» Кирила Гвоздика заарештовано 9 грудня 1951 р., звинувачено по статті 58, п. 1б і засуджено військовим трибуналом (Южно-Уральского ВО) до 25 років виправно-трудових робіт у таборі.[7] Реабілітація17 березня 1956 р. після смерті Сталіна художника було реабілітовано. Після повернення до Києва продовжує малювати, однак відійшов від принципів і теоретичних настанов бойчукізму й дотримується методу соціалістичного реалізму. Малює низку полотен пейзажного жанру — «Вид на Дніпро», «Київський пейзаж» та інші. Побоюючись репресій, відмовився від виставково-творчої діяльності й припиняє спілкування з колишніми друзями. Художник-бойчукіст О.Кравченко згадував, що на відкритті його першої персональної виставки в Києві 1967 року, Кирило Гвоздик у приватній розмові з досадою спитав «І навіщо здався тобі отой бойчукізм?». Зі слів мистецтвознавця Б. Лобановського: «…до самої смерті, закрившись в майстерні, (К.Гвоздик) нескінченно переписував нові невідомі шедеври», які не були збережені після смерті художника. Помер 20 липня 1981 року в Києві, поховано на Байковому кладовищі. Виставки
Твори
Деякі роботи можна побачити у Національному художньому музеї України. Галерея
Вшанування пам'яті
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.JPG)
Portal di Ensiklopedia Dunia
