Гельман Поліна Володимирівна
Полі́на Володи́мирівна Ге́льман (нар. 24 жовтня 1919 — 29 листопада 2005) — радянська льотчиця. В роки німецько-радянської війни — штурман 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку (325-та нічна бомбардувальна авіаційна дивізія, 4-та повітряна армія, 2-й Білоруський фронт), гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1946). БіографіяНародилася 24 жовтня 1919 року в місті Бердичів, нині Житомирської області, в родині професійних революціонерів. Єврейка. Член ВКП(б) з 1942 року. Протягом 1920—1938 років жила у місті Гомель (Білорусь), куди переїхала разом з мамою після вбивства батька. Навчалась там у 1-й середній школі. У 1937 р. вступила до аероклубу і 25 серпня 1937 р. вперше стрибнула з парашутом. Після закінчення середньої школи з відзнакою у 1938 році вступила на історичний факультет Московського державного університету ім. Ломоносова. До початку німецько-радянської війни закінчила 3 курси. Одночасно з навчанням працювала піонервожатою в Московській школі № 103. У жовтні 1941 року за мобілізацією ЦК ВЛКСМ добровільно вступила до лав РСЧА. Отримала направлення в жіночу авіаційну частину під керівництвом Марини Раскової. Закінчила прискорений штурманський курс при Енгельсській авіаційній школі. Учасник німецько-радянської війни з 27 травня 1942 року. У складі 46-го гвардійського (588-го) нічного бомбардувального авіаційного полку пройшла шлях від сержанта, стрільця-бомбардира до старшого лейтенанта, начальника зв'язку авіаційної ескадрильї. Воювала на Південному, Північно-Кавказькому, 4-му Українському та 2-му Білоруському фронтах. Німці називали її та інших дівчат-льотчиць «нічними відьмами». З травня 1942 р. по травень 1945 р. Поліна Гельман була стрілцем-бомбардиром і начальником зв'язку авіаційної ескадрильї. За період бойових дій на літакові По-2 здійснила 857 нічних бойових вильотів з бойовим нальотом 1058 літако-годин. На ворожі позиції те вузли комунікацій скинула 113000 кг бомбового вантажу. За неповними даними викликала у стані ворога 142 вогнища пожеж і 164 сильних вибухи, знищила 2 прожектори, 4 переправи, 10 автомашин, 3 атрилерійські батареї, розкидала понад 600000 листівок. Після війни продовжила військову службу. У 1951 році закінчила Військовий інститут іноземних мов. З 1957 року гвардії майор П. В. Гельман — у відставці. Після розгортання радянських військ на Кубі працювала перекладачем і послом миру. До виходу на пенсію у 1990 році працювала доцентом кафедри політекономії в Інституті суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук (1970). Обиралась членом правління Товариства «СРСР — Уругвай». Була одружена. Чоловік — офіцер Радянської Армії Володимир Миколайович Колосов (1921—1994). Померла 29 листопада 2005 року в Москві. Похована в колумбарії Новодівочого цвинтаря. БатькиБатько — Володимир Самарович, делегат ІХ з'їзду партії більшовиків від м. Бердичева, загинув у 1920 р у Козятині. . Мати — Еля Львівна. Були направлені на роботу в Бердичів більшовицьким центром, що знаходився в Києві. Активні громадсько-політичні діячі, які виконували важливі доручення місцевої партійної організації. Володимир та Еля організовували втечі своїх товаришів з тюрми та перенаправляли їх в надійні місця, утримували підпільні квартири, тощо. НагородиУказом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування та виявлені при цьому мужність, героїзм і відвагу, начальникові зв'язку авіаційної ескадрильї гвардії старшому лейтенантові Гельман Поліні Володимирівні присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 8962). Поліна Гельман — єдина єврейська жінка, якій було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Також нагороджена двома орденами Червоного Прапора (25.10.1943, 25.05.1945), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (26.04.1944, 11.03.1985), двома орденами Червоної Зірки (9.09.1942, 30.12.1956) і медалями. Вшанування пам'ятіУ фондах Житомирського краєзнавчого музею зберігається невеликий комплекс матеріалів Поліни Гельман. Свої бойові реліквії вона передала до Центрального музею Збройних Сил СРСР (нині — музей Збройних Сил Російської федерації).[1] Посилання
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia