Гемолітична анемія (лат. Anaemia haemolytica від давньогрецької Αἷμα — «кров», λύσις — «руйнування», розчинення і анемія) — групова назва захворювань, загальною ознакою яких є посилене руйнування еритроцитів, що обумовлює, з одного боку, анемію і підвищене утворення продуктів розпаду еритроцитів, з іншого боку — реактивно посилений еритропоез.
Ознаки та симптоми
Загальні ознаки анемії: блідість, стомлюваність, задишка, і потенціал для серцевої недостатності. Хронічний гемоліз призводить до збільшення екскреціїбілірубіну в жовчних шляхах, що своєю чергою, може привести до утворення каменів у жовчному міхурі.
Класифікація
Гемолітичні анемії поділяють на спадкові та набуті.
Спадкові
пов'язані з порушенням структури мембрани еритроцитів (мікросфероцитарна анемія Мінковського—Шоффара, овалоцитарна, стоматоцитоз);
пов'язані з дефіцитом еритроцитарних ферментів (дефіцит Г-6-ФДГ, дефіцит піруваткінази та ін.);
пов'язані з порушенням синтезу та структури ланцюгів глобіну (таласемії, гемоглобінопатії);
Набуті
імунні гемолітичні анемії (одним з факторів запуску такого роду анемії є гепатит C);
