Геомагнітна буря листопада 1882
Геомагнітна буря 17 листопада 1882 року — геомагнітна буря та пов'язане з нею полярне сяйво. Ця подія сталася протягом тривалого періоду сильної геомагнітної активності у 12-му циклі сонячної активності. Цю подію, зокрема, пам'ятають у зв'язку з незвичайним «авроральним променем» (англ. auroral beam), який спостерігали астроном Едвард Волтер Маундер з Гринвіцької королівської обсерваторії та Джон Ренд Капрон[en][1] з графства Суррей. Магнітні проявиГазеті «Нью-Йорк Таймс» та інші газети повідомляли, що магнітна буря, яка спричинила яскраве полярне сяйво у листопаді 1882 року, вплинула на телеграфні системи, які в деяких випадках вийшли з ладу[2]. Газета «Savannah Morning News»[en] повідомила, що «розподільник у чиказькому офісі Western Union кілька разів займався, й обладнання було значно пошкоджено. З Мілуокі „спонтанний електричний струм“ одного разу був настільки сильним, що зміг запалити електричну лампу»[2]. Вимірювання, проведені у Великій Британії, де також постраждав телеграф, показали наявність телуричного струму, що був у п'ять разів сильнішим за нормальний[3]. Полярне сяйвоПолярні спостереженняПід час цієї події яскраві полярні сяйва спостерігали з усього світу. Завдяки тому, що подія відбулася протягом Першого Міжнародного полярного року, було зроблено й кілька спостережень з полярних широт. В одному випадку двоє членів трагічної експедиції Леді Франклін Бей[en], у тому числі астроном Едвард Ізраель[en], під час спостережень у Форт-Конгер[en] поблизу північного магнітного полюса інстинктивно пригнулися, щоб захиститись від полярного сяйва, «яскравого, як повний місяць»[4][5]. Спостереження у Сполучених ШтатахГазета «Philadelphia Inquirer»[en] від 18 листопада повідомила про «сяйво таке яскраве, як денне світло» в Шаєнні та «криваво-червоне» небо в Сент-Полі[2]. У статті 1917 року для Національної академії наук інженер-електрик Еліу Томсон описав, як бачив «кольорові стрімери, що йдуть вгору звідусіль до зеніту — з півночі, сходу, заходу та півдня», з «великими масами або широкими смугами на сході та заході»[6]. Промінь Капрона![]() Найнезвичайніше явище — авроральна буря, яку спостерігали в Європі 17 листопада близько 18:00, була детально описана різними способами, зокрема як «промінь», «веретено», «певне тіло» з формою, схожою на «дирижабль», та блідо-зеленим кольором, що проходило від горизонту до горизонту над Місяцем[7]. Явище, яке пройшло небом приблизно за сімдесят п'ять секунд, задокументував вченим-аматор та астроном Джон Ренд Капрон[en] у Гілдауні[en], графство Суррей. Капрон зробив малюнок того, що він назвав «променем полярного сяйва». Згодом він опублікував цей малюнок у своїй статті у «Philosophical Magazine»[1]. У статті Капрон зібрав двадцять шість окремих звітів, більшість з яких надійшли з Великої Британії: серед них були повідомлення про торпедоподібний вигляд об'єкта та видиме темне ядро[7]. Кілька кореспондентів Капрона припустили, що це явище могло бути метеором, але Капрон (і Маундер, який написав примітку в «The Observatory» про дослідження Капрона) вважали, що це могло бути короткочасне освітлення інакше невидимої авроральної дуги[8]. Письменник Чарльз Форт[en] пізніше згадав про цей інцидент у своїй книзі «Книга проклятих»[en], у якій він зібрав додаткові звіти з різних статей (у тому числі кілька в журналі «Nature»), опублікованих як у той час, так і згодом:
Хоча Форт припустив, що подія мала надприродний підтекст, наукова думка полягала в тому, що «промінь», ймовірно, являв собою дуже незвичайне явище полярного сяйва. Маундер прокоментував:
Сонячні явищаУ статті 1904 року Маундер описав бурю як «дуже інтенсивне та тривале збурення», яке загалом тривало з 11 по 26 листопада. Він зазначив, що воно відбувалось одночасно «з усім проходом через видимий диск» групи сонячних плям 885 (гринвіцька нумерація)[11]. Ця група утворилася на диску 20 жовтня, вийшла за його західний край 28 жовтня, знову пройшла диск Сонця зі сходу на захід між 12 і 25 листопада та повернулася на східний край 10 грудня, перш ніж остаточно зникнути 20 грудня[12]. Зв'язок сонячної плями (або групи сонячних плям) у листопаді 1882 року з сильним полярним сяйвом, збоєм телеграфної системи та варіаціями знятих у Гринвічі магнітних показників спонукав Маундера до подальших досліджень зв'язку між сонячними плямами та магнітними явищами[13]. Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia