Герич Василь Іванович

Василь Герич
Василь Іванович Герич
Василь Герич; Василь Іванович Герич
Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження	3 жовтня 1991; м. Перечин, Закарпатська область
Смерть	6 червня 2022 (30 років); (бойові дії)
Поховання	Перечин
Національність	українець
Alma Mater	Ужгородський національний університет (заочно)
Псевдо	«Гера»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Гірська піхота
Формування	128 ОГШБр
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки

Василь Іванович Герич (3 жовтня 1991, м. Перечин, Закарпатська область — 5 червня 2022) — український військовослужбовець, старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 3 жовтня 1991 року в місті Перечині на Закарпатті. Батько працював на лісохімкомбінаті, мати — бухгалтером у місцевому колгоспі, (нині — діловод районної лікарні ветеринарної медицини)^[1].

Навчався в спеціалізованому футбольному класі Ужгородської загальноосвітньої школи № 20. Після школи вступив на факультет фізкультури Ужгородського національного університету (заочно)^[1].

Пройшов строкову військову службу. 2012 року повернувся до війська вже контрактником. Служив у 1-й роті 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону, що розташований в Ужгороді. У складі підрозділу здобув друге місце на навчаннях «Перспектива-2012», був відзначений нагородним годинником від Міністра оборони України як кращий командир відділення. Захищав честь батальйону в різних спортивних змаганнях, привозячи до Ужгорода грамоти і медалі^[1].

2014 року став на захист України: разом із добровольцями батальйону «Айдар» брав участь у боях за населені пункти Щастя та Металіст, тримав оборону в Луганському аеропорту. Узимку 2015 року під Дебальцевим дістав поранення в плече^[1].

2017 року пройшов навчання на 4-місячних курсах при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, отримав первинне офіцерське звання «молодший лейтенант» і призначений командиром взводу 1-ї роти^[1].

2018 року Василь разом із земляком Олександром Гондою під ворожим обстрілом витягли повзком через поля загиблого ротного, капітана Георгія Ольховського, в якого поцілив російський снайпер. Навесні 2019 року переніс хірургічну операцію і деякий час проходив службу в Ужгороді. Одружився, згодом у родині народилася донька. 2020 року повернувся на фронт^[1].

Із початком широкомасштабного російського вторгнення брав участь у боях за Волноваху. 13 березня 2022 року був поранений в ногу осколком танкового снаряду^[1].

Загинув 5 червня 2022 року внаслідок бомбового удару російської авіації^[1]^[2].

Похований в рідному місті на Алеї Слави^[1].

Нагороди

орден Богдана Хмельницького II ступеня (20 вересня 2024, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку^[3];
орден Богдана Хмельницького III ступеня (19 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[4];
медаль «За військову службу Україні» (17 червня 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[5];
медаль «Захиснику Вітчизни» (8 травня 2015)^[6];
відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (17 лютого 2016)^[7];
нагрудний знак «Срібний Едельвейс»^[1].