Герпесвірусні інфекції

Герпесвірусні інфекції
Простий герпес в ділянці нижньої губи (позначено стрілкою)
Спеціальність	інфекційні хвороби
Причини	герпесвіруси
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	A60, B00, B01, B02, B25, B27
DiseasesDB	5841
eMedicine	med/1006
MeSH	D006561

Герпесвірусні інфекції (англ. herpesviral infections) — група інфекційних захворювань, які спричиняють віруси родини герпесвірусів (англ. Herpes viruses). Натепер відомо більше 100 герпесвірусів, серед яких для людини патогенними є 8 вірусів (або типів людських вірусів).

Термін «Герпесвірусна інфекція» потрібно використовувати відносно всіх нозологічних форм, які спричинюють герпесвіруси. Тоді як термін «Герпетична інфекція» допустимий лише для означення проявів хвороби, яку спричинюють тільки віруси простого герпесу 1 і 2.

У цю групу інфекцій науковці також відносять ринотрахеїт великої рогатої худоби, ринопневмонію коней, хворобу Ауєскі та деякі інші, що відбуваються виключно серед тварин.

Перший вірус цієї родини відкрив у 1902 році австро-угорський патолог Аладар Ауєскі (вірус псевдосказу). Вивчення ролі герпесвірусів у патології людини почалось у першій чверті XX сторіччя, коли німецький офтальмолог В. Груттер (1912 р.) вперше знайшов вірусні включення у вмісті герпетичних везикул і довів цим вірусну природу герпетичного кератиту. Перша культура in vitro вірусу простого герпесу (ВПГ) була отримана у 1920 році. З того часу відкрито 8 типів герпесвірусів людини і доведено їхню роль в етіології понад 40 хвороб людини. Герпесвірусні інфекції відрізняються тривалим, різноманітним, складним і тяжким перебігом з ураженням багатьох органів і тканин, що дозволяє визначати їх як загальні системні захворювання організму^[1].

Герпесвіруси подібні між собою за:

• морфологічними ознаками віріонів,
• типом нуклеїнової кислоти,
• способом репродукції,
• здатністю до довічної персистенції в організмі хазяїна після первинного інфікування.

Усі вони містять двониткову ДНК, покриту двадцятигранним нуклеокапсидом. Між капсидом і зовнішньою оболонкою міститься білковий шар. Ліпопротеїновий шар зовнішньої оболонки вірусу має шипоподібні виступи.

Поділяються на 3 підродини, куди входять віруси, що спричинюють захворювання у людей:

• α-герпесвіруси:

• герпесвіруси людини 1 та 2 типу (ГВЛ—1 та ГВЛ—2), вони ж віруси простого герпесу 1 та 2 типів (ВПГ—1 і ВПГ—2), Simplexvirus;
• герпесвірус людини 3 типу (ГВЛ-3 — вірус вітряної віспи та оперізуючого герпесу), також Varicellovirus.

Вони швидко поширюються, мають короткий цикл репродукції в клітинах, зумовлюють цитоліз та латентну інфекцію в нейронах^[2].

• β-герпесвіруси:

• герпесвірус людини 5 типу (ГВЛ—5, цитомегаловірус — збудник цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ-інфекції);
• герпесвірус людини 6 типу (ГВЛ—6), Roseolovirus;
• герпесвірус людини 7 типу (ГВЛ—7).

Повільно розмножуються, спричинюють цитомегалію, мають тропність до епітеліальних клітин слинних залоз, сечових шляхів, шийки матки і нирок.

• γ-герпесвіруси:

• герпесвірус людини 4 типу (ГВЛ-4, EBV, вірус Епштейна-Барр), Lymphocryptovirus;
• герпесвірус людини 8 типу (ГВЛ-8), Phadnovirus.

Інфікують лімфоїдні клітини, мають тропізм до Т- і В-лімфоцитів з тривалою персистенцією в них, спричиняють лімфопроліферативні хвороби.

Варіанти взаємодії є різноманітними:

• Гостра герпесвірусна інфекція — виникає при первинному інфікуванні у 1—20 % випадків.
• Рецидивуюча герпетична інфекція — клінічні прояви загострення персистуючої інфекції (ВПГ 1 та 2 типу), виникає у 5—40 % інфікованих.
• Персистуюча герпесвірусна інфекція — безсимптомна персистенція вірусу, яка супроводжується його виділенням в навколишнє середовище. Персистуючий інфекційний процес лежить в основі латентної інфекції.
• Латентна герпесвірусна інфекція — безсимптомна персистенція вірусу, яка не супроводжується його виділенням в навколишнє середовище. Вірусу не виявляють за допомогою діагностичних методів у зв'язку з тим, що він інтегрований у геном клітини.
• Повільні герпесвірусні інфекції характеризуються тривалим інкубаційним періодом, прогресуючим перебігом і неминучою смертю.

Первинна інфекція або первинне інфікування розвивається при першому контакті вірусу з макроорганізмом. При нормальній імунній відповіді герпесвірус елімінується з усіх органів і систем організму за винятком клітин-мішеней, в яких він зберігається протягом усього життя у латентному стані. За певних умов частина вірусів активується, наслідком чого є реактивація інфекційного процесу з клінічною маніфестацією (вторинна інфекція). Таким чином, латентна персистуюча інфекція перетворюється у хронічну латентну інфекцію з періодами загострення та ремісії.

• Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3 / С. 294—295