Гетьманченко Василь Іович

Василь Іович Гетьманченко
Василь Іович Гетьманченко
	; Василь Гетьманченко в Аккермані, 1930-ті
Народився	22 березня 1902; с. Дальнічень, Аккерманський повіт
Помер	13 жовтня 1940; Аккерман
Національність	українець
Діяльність	громадський та політичний діяч, інженер-конструктор, зв’язковий ОУН на Південній Бесарабії
Alma mater	Український вільний університет і Український вищий педагогічний інститут
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; віцепрезидент товариства «Просвіта» в Аккермані; зв'язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії.

Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований большевиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.

Життєпис

Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року^[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині^[2] у багатодітній родині^[3] селян Іови та Євгенії Гетьманченків^[1].

Освіта

1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест^[1]. У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря», в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії^[4]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі^[1].

1922 року — студент інженерного факультету Вищої чеської технічної школи в Празі^[1]. Здобув освіту інженера-конструктора^[2].

У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університету в Празі^[1].

З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині. Після переїзду в Аккерман продовжував бути жертводавцем товариства (1936)^[5].

Кар'єра

Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років^[2]. В Аккермані працював інженером-підприємцем^[1]: споруджував будинки, будував мости і дороги^[3].

Громадська діяльність

Протягом 1930-х років Василь брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії^[6]. Згуртував драматичний гурток та хор із 80 співаків^[7]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком^[8].

1936 року згаданий у статті «Басарабія — забута країна» про українську громаду Аккермана (автор — Роман Голіян, часопис «Діло», Львів)^[9].

Віцепрезидент «Просвіти» в Аккермані

1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента^[10].

Зв'язковий проводу ОУН на теренах Південної Бесарабії

За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), Василь Гетьманченко діяв зв'язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії^[11]^[12]^[13].

Вбивство

Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН^[2]. Його двоповерховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили^[1].

Совєти тримали Василя Гетьманченка в Аккерманській тюрмі — катівні НКВД^[6]^[12]. Згідно з архівними документами совєтських окупантів, 29 вересня 1940 року вони продовжили термін слідства кримінальної справи № 242, відкритої на Василя, — до 25 жовтня 1940 року^[14].

13 жовтня 1940 року Василя Гетьманченка у віці 38 років вбили в тюрмі НКВД — згідно з відновленим у 1990 році свідоцтвом про смерть^[1]^[6]. Водночас у частині архівних документів вказано, що Василь помер в Аккерманській лікарні 18 жовтня 1940 року^[1]^[2]. Архівна справа № 2810-П, що стосувалася його арешту, станом на 1990 рік була частково втрачена^[1].

Місце поховання невідоме.

Особисте життя

1937 року Василь одружився з Тарангул Аделею Дмитрівною (нар. 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана^[3].

Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська). Будинок спроєктований самим Василем Гетьманченком. Василь мав у власності авто^[1].

Родина

Гетьманченко Аделя Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років^[15].
- Оксана Караванович (нар. 1939) — донька^[2].
Гетьманченко (Бурак) Лідія — сестра^[7].
Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві^[2].

Реабілітація

23 листопада 1990 року КГБ Української ССР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину^[2]. Аделю Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року^[15].

Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України^[2].

Пам'ять

На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам'ятник репресованим рідним Гетьманченку Василю, Гетьманченко Аделі та Тарангул Альбіні^[2].