Гжегож Пйотровський

Гжегож Пйотровський
Дата народження:	23 травня 1951(1951-05-23) (74 роки)
Громадянство:	Республіка Польща

Гжегож Славомир Пйотровський (пол. Grzegorz Sławomir Piotrowski, 23 травня 1951(1951травня23), Лодзь) — офіцер держбезпеки ПНР, керівник спеціальної Групи D IV департаменту МВС ПНР, головний учасник вбивства капелана Солідарності Єжи Попелушка, мученика Католицької церкви. Був засуджений до тривалого ув'язнення. Після звільнення — антиклерикальний публіцист.

Народився у сім'ї лодзинської інтелігенції. За освітою математик. Працював шкільним учителем у Лодзі. 1975 року вступив на службу до МВС, з 1981 року — у центральному апараті міністерства. На службі виявляв рішучість і жорстокість. Відрізнявся високим зростом і фізичною силою^[1].

Мав звання капітана Служби безпеки ПНР (з 1956 до 1990 рік СБ ПНР структурно належала до МВС). Перебував в урядущій компартії ПОРП.

Гжегож Пйотровський служив у IV департаменті, спеціалізувався на боротьбі з польською католицькою церквою^[2]. Брав участь у провокаціях і нападах на прочан Ясногорського монастиря, католицьких дисидентів й активістів профспілки Солідарність. Вирізнявся ідеологічною жорсткістю й оперативною ефективністю. З грудня 1982 року до лютого 1983 року очолював у IV департаменті спецгрупу «D», що займалася акціями «неофіційного насильства». У січні 1983 року керував викраденням і катуванням історика Януша Крупського^[3].

1984 року IV департамент отримав від вищого партійного керівництва завдання припинити діяльність капелана «Солідарності» Єжи Попелушка — яскравого проповідника, популярного в країні. Рішення приймалося на рівні члена політбюро ЦК ПОРП^[4] Мирослава Мілевського, який займався міліцією та держбезпекою. На вересневій нараді в МВС капітан Пйотровський переконав керівництво, що єдиним способом нейтралізації Попелушка є фізичне усунення.

Безпосереднє керівництво операцією було доручено полковнику Адаму Петрушці, виконання — капітану Гжегожу Пйотровському, поручнику (лейтенанту) Вальдемару Хмелевському та поручнику Лешеку Пенкале. Петрушка дав зрозуміти Пйотровському, що допускає вбивство^[5]. 19 жовтня 1984 року Єжи Попелушка викрали і після жорстокого побиття вбили^[6].

Всепольський вибух обурення змусив владу вжити заходів. Керівники ПОРП і МВС відмежувалися від убивць. Секретар ЦК Мілевський і міністр внутрішніх справ генерал Чеслав Кіщак вирішили продемонструвати акт правосуддя, здавши виконавців поставленого ними завдання. 23 жовтня 1984 року заарештували Петрушка, Пйотровського, Пенкалу, 27 жовтня — Хмелевського. У в'язниці Мокотув Пйотровський утримувався в одній камері з колишнім капітаном СБ Адамом Ходишем — прихильником і таємним інформатором «Солідарності». За наступними відгуками, Пйотровському було ніяково від такого сусідства^[7].

Наприкінці року всі четверо постали перед воєводським судом у Торуні за місцем скоєння злочину. На процесі Пйотровський тримався жорстко та зухвало^[1]. Він стверджував, ніби вбивство не входило в початкові плани, але не виражав ні каяття, ні навіть жалю. Прозоро натякав, що завдання отримав від представників вищої партійно-державної влади для захисту соціалістичного ладу ПНР. З пафосом викривав католицьку церкву та її служителів.

7 лютого 1985 року суд виніс вирок: Пйотровський як найбільш активний учасник і Петрушка як організатор злочину отримали по 25 років позбавлення волі^[8] (для Пйотровського звинувачення вимагало страти). Пенкала засудили до 15 років ув'язнення, Хмелевського — до 14 років.

Вбивство Єжи Попелушка спричинило великі зміни у партійно-державному керівництві.

Сталося те, чого не передбачали ні троє вбивць, ні їхні начальники Петрушка з Платеком, ні член Політбюро Мілевський. «Тепер їм кінець», — сказав генерал Ярузельський… «Партійний бетон» був напіврозчавлений і вже ніколи не оговтався. Влада повністю зосередилася в руках військових і партійних прагматиків^[9].

Згодом термін ув'язнення Пйотровського скоротили до 15 років. Очікувалося порівняно швидке звільнення вбивць Попелушка, проте політичні зміни у Польщі 1988—1990 років зірвали цей план. Пйотровський вийшов на волю лише у серпні 2001 року (Петрушка — 1995 року, Хмелевський — 1989 року, Пенкала — 1990 року).

Багатьом здавалося, ніби Пйотровський вбивав Попелушко з ідейних спонукань від комуністичного фанатизму. Але Ян Рулевський — він зараз сенатор Польщі, один із лідерів ліберального руху — вважає інакше. На його погляд (а до нього варто прислухатися), головним мотивом убивці був елементарний кар'єризм… Шістнадцять років в'язниці — карколомна кар'єра, нічого не скажеш^[9].

Після звільнення Пйотровський проживає у Варшаві. Давав приватні уроки математики, працював у сфері інформаційних технологій, займався туристичним бізнесом^[10]. Потім почав співпрацювати з антикатолицьким журналом «Fakty i Mity» («Факти та міфи»). Головним редактором видання є колишній католицький священник Роман Котлинський, який порвав із церквою і приєднався до ліволіберальних політичних сил. Спочатку публікації Пйотровського підписувалися псевдонімами. Розкриття псевдонімів викликало політичний (одіозність автора) та фінансовий (тіньові схеми виплати гонорарів) скандал.

У 2002—2003 роках Пйотровський відбув 8 місяців ув'язнення за публічну образу правосуддя в антиклерикальній телепередачі.

Гжегож Пйотровський позиціює себе як противник релігійного догматизму, диктату костелу, викривача духовенства. Його статті відрізняються особливим напруженням ненависті до релігії та церкви^[11].

Він тепер каже, що вбивав Попелушка на знак протесту проти костелового диктату. Боровся за вільнодумство, коротше. Хоч зараз у політруки до FEMEN. Незрівнянне шляхетське нахабство, це давно відомо^[12].

Гжегож Пйотровський, на відміну від Лешека Пенкали, жодною мірою не кається у вбивстві Єжи Попелушко. На відміну від Вальдемара Хмелевського, він анітрохи не приховує і не соромиться своєї колишньої діяльності. На відміну від Адама Петрушки, схильний до демонстративної публічності.

Зазвичай Гжегож Пйотровський виступає під власним ім'ям.

Прізвище «Пйотровський» — це торгова марка, яку можна рекламувати в антиклерикальному середовищі^[10].

Однак Пйотровський все ж таки має «запасне» прізвище і в низці випадків представляється як Гжегож Петржак^[1]. У пресі виступав під псевдонімом Славомир Яніш. Його дружина та діти змінили прізвища та місце проживання ще у 1984 році, побоюючись лінчування^[10].

Політично Гжегож Пйотровський близький не так до маргінальних комуністів або «лівих демократів» (колишня ПОРП), як до епатажного руху Януша Палікота. Перебував також в Антиклерикальній партії прогресу, заснованої Романом Котлинським^[10].