Глазова Людмила Сергіївна
Людми́ла Сергі́ївна Гла́зова (*29 серпня 1907 — †16 травня 1981) — радянська акторка, Заслужена артистка РРФСР, дружина кінорежисера Семена Тимошенка. БіографіяНародилася 29 серпня 1907 року у селищі Іжевський завод Іжевської волості Спаського повіту Рязанської губернії Російської імперії (тепер — місто Іжевськ, столиця Республіки Удмуртія Приволзького федерального округу Росії). Мала старшу сестру Тамару. Батько, після Жовтневого перевороту, пішов служити до Червоної армії. Мати залишилася одна з двома дітьми та старенькою мамою, була змушена влаштуватися на роботу друкаркою. У школі Люда організувала драмгурток. У 1921 році, після несподіваної хвороби матері, — змушена була підпрацьовувати, займаючись репетиторством із дітьми зі своєї школи. У 1923 році з Червоної армії повернувся батько, і невдовзі вся родина переїхала до Москви. У столиці батько влаштувався до Палацу праці, а згодом — став директором термітно-стрілочного заводу. Старша сестра Людмили, Тамара, у 1926 році закінчила школу і вступила до архітектурного інституту. Людмила отримала атестат через рік і втупила на акторський факультет Кінотехнікуму імені Бориса Чайковського, який закінчила у 1930 році. У кіно — з 1928 року. Перша роль — піонерки Тоні у фільмі «Хочу бути льотчицею». У 1931 році — прийнята в штат кіностудії «Міжрабпомфільм». Під керівництвом мхатівця Василя Топоркова зіграла Тетяну Олексіївну в «Ювілеї» Чехова та Наташу в «На дні» Горького. Хотіла залишити кіно заради театру, прийнявши запрошення вступити до трупи Театру імені Єрмолової. Навіть почала репетиції з режисером Максом Терешковичем у п'єсі Шиллера «Підступність і кохання». Але отримала запрошення від режисера Семена Тимошенка зіграти головну жіночу роль у музичній комедії «Воротар». Фільм мав великий успіх у глядачів і зробив Глазову відомою на весь Радянський Союз. Також актриса стала дружиною Тимошенка. У 1944 році — разом із чоловіком — повернулася із евакуації з Алма-Ати. Вступила до акторського штату кіностудії «Ленфільм», який через чотири роки ліквідували. У 1947 році — отримала звання Заслуженої артистки РРФСР. У 1949 році була затверджена на роль Анни у фільмі Герберта Раппапорта та Віктора Ейсимонта «Олександр Попов», яку так і не зіграла через переробку сценарію і видалення ролі. Єдиний син В'ячеслав — у 12 років помер (потонув, коли гостював у сестри матері, тітки Тамари). Після цього — важко захворів чоловік, став повністю недієздатним. Доглядаючи чоловіка, зрідка виступала на концертах. Вела драмгурток у ленінградській школі № 86, де поставила вистави «Двадцять років по тому» та «Старі друзі». Коли приймала у гостях племінника, сина сестри Тамари, сталася трагедія. Небіж, у складі патруля добровільної народної дружини у Парку імені Леніна, заступився за дівчину, яка відбивалася від хуліганів, і отримав десять ножових поранень. Племінник не вижив. З 1957 року — актриса знову створеної Студії кіноактора при кіностудії «Ленфільм». 13 листопада 1958 року — не стало чоловіка, кінорежисера Семена Тимошенка. У Студії кіноактора зіграла дві ролі — Анну Семенівну у п'єсі «Новий час» та Наташу в «Принижених та зневажених». У 1971 році — через вік та незатребуваність — вийшла на пенсію. Загинула 16 травня 1981 року у Ленінграді. За однією версією — від отруєння: у квартирі стався витік газу. За іншою: намагалася висушити волосся над запаленою газовою комфоркою та отримала опіки, несумісні з життям. Похована на Серафимівському цвинтарі Ленінграда поряд із Семеном Тимошенком. РодинаПерший чоловік — кіноактор, а пізніше — режисер, Ян Буринський (*1901 — †1982), знімався в радянських фільмах 1930-1940-х років. Другий чоловік — кінорежисер Семен Тимошенко (*1899 — †1958). Син В'ячеслав — помер у 12 років (потонув, коли гостював у тітки). Фільмографія
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
