Глазовий Павло Прокопович

Павло Прокопович Глазовий
Павло Прокопович Глазовий
	Павло Глазовий
Народився	30 серпня 1922; Новоскелюватка, Казанківський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР
Помер	29 жовтня 2004 (82 роки); Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Україна
Діяльність	Письменник, журналіст
Сфера роботи	література, поезія і дитяча та підліткова літератураd
Alma mater	Київський педагогічний інститут імені Горького (1950)
Знання мов	українська
Роки активності	1940—2004
Напрямок	поет-гуморист, поет-сатирик
Жанр	сатира і гумор[d]
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
	Висловлювання у Вікіцитатах

Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелюватка, Казанківський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР — 29 жовтня 2004, Київ, Україна) — український поет-гуморист і сатирик. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України.

Життєпис

Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім'ї хлібороба.

Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник Другої світової війни^[2].

Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького.

У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Був головним редактором журналу «Новини кіноекрану».

Жив у Києві на вулиці Льва Толстого (нині вулиця Гетьмана Павла Скоропадського), 25. Помер на 83-му році життя 29 жовтня 2004 року. Похований разом з сином на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.90″ пн. ш. 30°30′3.50″ сх. д. / 50.4174722° пн. ш. 30.5009722° сх. д. / 50.4174722; 30.5009722).

Твори

Поеми

«Слався, Вітчизно моя!» (1958)
«Куміада» (1969)

Поетичні збірки сатири та гумору

«Великі цяці» (1956)
«Карикатури з натури» (1963)
«Коротко і ясно» (1965)
«Щоб вам весело було» (1967)
«Усмішки» (1971)
«Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973)
«Байки та усмішки» (1975)
«Весела розмова»(1979)
«Хай вам буде весело» (1981)
«Сміхологія» (1982)
«Вибрані усмішки» (1992)
«Веселий світ і Чорна книга» (1996)
збірка «Сміхослов» (1997)
«Сміхологія, вибране» (2003)

«Архетипи. Гумор. Сатира.» (2003)
Видання за ініціативи сина поета Олекси у видавництві ФОП Стебеляк:
«Сміхологія, видання третє доповнене» (2007)
«Сміхологія, видання четверте» (2007)
«Байкографія, видання третє» (2008)
«Архетипи, видання друге» (2009)
«Куміада. Для дітей і дорослих.» (2009)
«Веселі гуморески» (2010)
«Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
«Сміхологія» (2013)
«Дорослі гуморески» (2013)
«Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця» (2013)
«Сміхологія. Цеглина» (2022)

Книжки для дітей

«Пушок і Дружок» (1957) в співавторстві з Федором Маківчуком
«Старі друзі» (1959), в співавторстві з Федором Маківчуком
«Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) — у співавторстві з Богданом Чалим
«Іванець-Бігунець» (1963)
«Як сторінка, то й картинка» (1964)
«Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965)
«Перченя» (1966)
«Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
«Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славний воїн Печериця» (2013)

Інші твори

Двомовний кум («Архетипи» 2009)
Кум-президент («Архетипи»2009)
Соловки, соловки…
Ображена Сара
Очманілий ребе
Бородате чудо
Клани і гетьмани
Маланці
Дядько їсти хоче
Заморські гості
Заноза
Красотульки
Кто шумєл?
Мова величава
Не в своїй тарілці
Серед темної ночі
Спілкування
Турок
Еволюція
Найважча роль
Похвала

Автор тексту пісень до кінофільмів

«Первый парень» (1958)
«Штепсель женит Тарапуньку» (1957)

Нагороди і відзнаки


Пам'ятна монета НБУ присвячена Павлу Глазовому

Лауреат премії імені Остапа Вишні (1988; року за книжку «Сміхологія»);
Перший лауреат премії імені Петра Сагайдачного (1996);
Літературна премія імені Наталі Забіли;
Орден «За заслуги» 3 ступеня (1997; за вагомий внесок в українську літературу);
Почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України»;
Медаль Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» — «За доброчинність» (2012).
Лауреат міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2024 рік(посмертно).

Вшанування пам'яті

У місті Білій Церкві створено Міжнародний благодійний фонд імені Павла Глазового.

8 листопада 2011 року в Києві, на будинку по вулиці Гетьмана Павла Скоропадського, 25, де з 1951 по 2004 рік жив і творив поет-гуморист, встановлено гранітну меморіальну дошку.

2016 року у місті Миколаїв вулицю Лазо перейменували на вулицю Павла Глазового.

2016 році у місті Кривий Ріг вулицю Балакіна перейменували на вулицю Павла Глазового.

28 грудня 2022 НБУ випустила пам'ятну монету присвячену Павлу Глазовому.^[3]^[4]

У місті Краматорськ вулицю Крилова перейменували на вулицю Павла Глазового.

22 червня 2023 року у місті Ірпінь вулицю Кошового перейменували на вулицю Павла Глазового.

18 січня 2024 року у місті Київ вулицю Григорія Онискевича перейменували на вулицю Павла Глазового.^[5]

Література

Глазовий Павло Прокопович // Мала філологічна енциклопедія / укладачі: Олександр Скопненко, Тетяна Цимбалюк. — Київ : Довіра, 2007. — 478 с. : іл. — ISBN 978-966-507-209-6. — С. 78.
Рудаков М. І. Автографи майстрів. — Київ: МДФ «Українська хата». — 2005. — 126 с., ISBN 966-7025-05-5, с. 25-26.