Глухівське князівство
![]() Глухівське князівство — одне з удільних князівств Чернігово-Сіверської землі з центром у Глухові. Території князівства сягали верхів'я Оки, рязанських і козелецьких володінь. Утворилося на початок XIII століття. Пізніше з Глухівського князівства виділилися Устівське та Новосільське князівства, як східна його частка. 1239 року землями князівства прокотилась монголо-татарська пошесть та ордою хана Батия була взята приступом столиця — місто-фортецю Глухів. Це призвело до зміщення центру історичного життя князівства на північ. 1352 року із Західної Європи поширилася на Сіверщину чума. Тоді вимерло все князівство, а глухівські князі переселилися в Новосіль та стали князями новосільськими. У другій половині XIV століття землі князівства опинилися під владою Великого князівства Литовського, а після підписання у 1385 році Кревської унії глухівські землі стали окраїною об'єднаного Великого князівства Литовського та Польського Королівства.[1] Глухівські князіГлухівськими удільними князями були здебільшого вихідці з чернігівської гілки Рюриковичів. Першим глухівським князем був Симеон Михайлович, який отримав Глухівське князівство по смерті батька у 1246 році. Його син Михайло Симеонович був наступним володарем. Він отримав глухівський престол у кінці XIII століття та прокнязював у ньому до своєї смерті на початку XIV століття. У другій половина XIII століття та початок XIV століття устівським князем, яке виділилося по смерті Семеон Михайловича, був Всеволод Семенович. Наступним глухівським князем був Роман Семенович. Він правив з Новосіля та фактично під своєю владою об'єднав все Глухівське князівство.[2] Родовід:[3]
Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia