Гойченко Дмитро Данилович
Гойченко Дмитро Данилович (нар. 7 жовтня 1903, Дніпропетровщина, Україна — пом. 8 січня 1993, Сан-Франциско, США) — колишній радянський партійний діяч, один із виконавців Голодомору та його літописців. Автор книги «Красный апокалипсис: сквозь раскулачивание и голодомор. Мемуары свидетеля», виданої після його смерті[2]. ЖиттєписНародився 7 жовтня 1903 року на Дніпропетровщині. Працював на різних дрібних посадах у радянських органах влади. Під час Голодомору 1932—1933 років Гойченко втратив обох батьків. В роки Голодомору йому так само не вистачало продуктів харчування, проте сильного голодування він не зазнав. Навпаки, Гойченко був мобілізований для реквізицій продовольства і мимоволі виявився причетним до насильства[3]. Пізніше був заарештований НКВС, провів три роки у тюрмі, де у 1937 році піддавався тортурам та поневірянням[2]. В ув'язненні зробив свої перші записи, які лягли в основу спогадів, описаних в мемуарах. Свої спогади Гойченко записав наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років[3][4]. У 1949 році емігрував до США, де опинився в православному монастирі в Сан-Франциско. Після його смерті 8 січня 1993 року, частина його особистого архіву було передано до кармелітського монастиря, розташованого у місті Сан-Рафаель. Літературний доробокУ 1994 році рукописи Гойченко було випадково знайдено в емігрантському архіві при церкві Фатімської Божої матері у Сан-Франциско. Ці рукописи вперше опубліковано 2006 року у Всеросійській мемуарній бібліотеці видавництва «Русский путь» з ґрунтовною післямовою та коментарями Павла Проценка[5][6]. Усі три книги Дмитро Гойченко написав наприкінці 1940-х — початку 1950-х років за гарячими слідами пережитого, з використанням записів, винесених із тюрми[7]. У 2012 році видавництвом А-ба-ба-га-ла-ма-га була опублікована книга «Красный апокалипсис: сквозь раскулачивание и голодомор. Мемуары свидетеля», заснована на мемуарах Гойченко. Автор дає детальний опис подій Голодомору, зокрема у південно-східних областях, Одесі, Києві та Київщині, часто посилається у спогадах на свідчення очевидців та чутки. З особливою силою та ясністю зображує травматичні ситуації, свідком яких став або про які чув від інших людей. Подекуди робить глибокі висновки, що стосуються причин та наслідків трагедії[3]. На відміну від художніх творів Барки чи Багряного, в історичній мемуарній літературі практично не збереглося настільки детальних, як у цій книзі, описів людиноненависницького комуністичного режиму[1]. Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia