Голотов Сергій Іванович

Голотов Сергій Іванович
Загальна інформація
Громадянство	СРСР  Україна
Народження	25 червня 1961(1961-06-25)  Бєлгород, Бєлгородська область, СРСР
Смерть	31 березня 2025(2025-03-31) (63 роки)
Alma mater	Бєлгородський державний технологічний університет ім. В. Г. Шухова
Спорт
Вид спорту	волейбол
Нагороди

Сергій Іванович Голотов (25 червня 1961 року, Бєлгород, РРФСР — 31 березня 2025 року, Черкаси) — радянський волейболіст, український волейбольний тренер. Майстер спорту СРСР з волейболу. Заслужений тренер України (2001). Найтитулованіший тренер у жіночому волейболі України.

Кар'єра гравця:

• 1978—1982 — «Технолог» (Бєлгород)
• 1982 — «Іскра» (Одинцово)
• 1982—1983 — СКА (Ростов-на-Дону)
• 1982—1992 — «Азот» (Черкаси)
• 1992-19941 — «Хожув» (Польща).

Кар'єра тренера:

• 1992 — «Азот» (Черкаси), граючий тренер
• 1996—2011 — «Круг» (Черкаси)^[1], головний тренер;
• 2012—2016 — «Хімік» (Южне), головний тренер;
• 2016, 2017—2018, 2020—2022 — «Єнісей» (Красноярськ), головний тренер.

Почав займатися волейболом у Бєлгороді у Юрія Венгеровського. Вже у 10-му класі школи залучався до бєлгородського «Технолога», за який згодом відіграв п'ять років. Після закінчення Бєлгородського технологічного інституту опинився у команді «Іскра» (Одинцово), яку тренував Юрій Чесноков. Відігравши за одинцівську команду в Кубку СРСР, через сімейні та побутові обставини був змушений піти в клуб першої ліги СРСР — ростовський СКА, в якому також довго не затримався через проблеми з фінансуванням, що виникли у клубу.

В результаті слідом за головним тренером ростовських армійців Валерієм Кравченком вирушив до черкаського «Азоту», у складі якого відіграв дев'ять сезонів і став у 1992 році бронзовим призером першого чемпіонату незалежної України. Цього ж року встиг спробувати себе як граючий головний тренер черкаської команди, після чого на запрошення Валерія Кравченка вирушив до Польщі, де два роки відіграв за місцевий «Хожув», у складі якого 1993 року став бронзовим призером.

Вимушено завершив ігрову кар'єру у 1994 році через травму, а тренерську кар'єру розпочав у 1996 році, очоливши черкаський жіночий клуб «Хімволокно-Спорттех», хоча, за визнанням самого Голотова, жіночий волейбол до цього він категорично не визнавав. Дебют Голотова на посаді головного тренера черкаської команди відбувся 12–13 жовтня 1996 року в Черкасах, де в рамках з'їзного туру його підопічні впевнено обіграли київський «УФК Вермікуліт» та одеську «Динамо-Дженестру». А сам сезон черкащанки завершили на другому місці, поступившись лише луганській «Іскрі».

Перший чемпіонський титул команда Голотова завоювала через рік, а в 2008-му повторила досягнення «Іскри» та «Динамо-Дженестри», вигравши чемпіонат країни чотири рази поспіль. Усього під керівництвом Сергія Голотова клуб черкаський шість разів ставав чемпіоном України і за цим показником є співавтором національного рекорду разом з луганською «Іскрою», а також 5-разовим срібним, 3-разовим бронзовим призером чемпіонату і 8-разовим володарем Кубка України, що є найкращим результатом в історії жіночого волейболу України.

7 травня 2012 року найтитулованіший тренер у жіночому волейболі України очолив южненський «Хімік», у першому ж сезоні привів команду до третього в її історії чемпіонського титулу, а у Кубку виклику ЄКВ вперше в історії вивів команду до 1/4 фіналу.

У сезоні-2013/14 також вперше привів команду до перемоги в Кубку України, і вивів команду в челендж-раунд Кубку ЄКВ, обігравши в 1/4 фіналу польський «Алупроф» (Бельсько-Бяла). На шляху до півфіналу єврокубку южненський «Хімік» зупинив учасника Ліги чемпіонів німецький «Дрезднер» завдяки перемозі у «золотому сеті» 20:18.

За підсумками 2014 року став переможцем конкурсу «Люди дела», який з 1998 року щорічно проводився газетою «Вечірня Одеса» на згадку про засновника та першого редактора газети Бориса Дерев'янка. Цей приз здобувають люди, які вірно служать своїй професії і примножують славу одеського краю. Тренеру було вручено символічну статуетку «Садівник» та диплом переможця.

У сезоні 2014/15 привів южненський клуб до п'ятого поспіль, рекордного в історії жіночого клубного волейболу України, титулу чемпіона країни, і вперше вивів її у півфінал Кубка виклику ЄКВ.

У сезоні 2015/16 встановив практично неповторний рекорд, як тренер, вигравши 11-й Кубок України (8 на посаді головного тренера черкаського «Кругу» та 3 на посаді наставника южненського «Хіміка») і 10-й титул чемпіона країни (6 — «Круг», 4 — «Хімік»).

У липні 2016 року очолив красноярський «Єнісей»^[2]. Під його керівництвом команда вперше у своїй історії вийшла у «Фінал чотирьох» Кубка Росії, проте в запеклій боротьбі залишилася без медалей. Через півроку Голотов пішов з «Єнісея», не знайшовши спільної мови з керівництвом^[3].

У листопаді 2017 року повернувся до команди^[4], пропрацювавши в ній до кінця сезону^[5].

У жовтні 2020 року знову очолив «Єнісей»^[6]. Після повномасштабного вторгнення Росії повернувся до України, де і помер 31 березня 2025 року^[7].

• Бронзовий призер чемпіонату України: 1992
• Бронзовий призер чемпіонату Польщі: 1993

• Чемпіон України — 10 разів (1998, 2000, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2013, 2014, 2015, 2014, 2016)
• Володар Кубка України — 11 разів (1997, 1998, 1999, 2000, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2014, 2015, 2016)
• Срібний призер чемпіонату України — 5 разів (1997, 1999, 2001, 2002, 2009)
• Бронзовий призер чемпіонату України — 3 рази (2003, 2004, 2010)
• Чвертьфінал Кубка ЄКВ — 1 раз (2015).
• Челлендж-раунд Кубка ЄКВ — 1 раз (2014).
• Чвертьфінал Кубка топ-команд Європи — 1 раз (2007)
• Півфінал Кубка виклику ЄКВ — 1 раз (2015)
• Чемпіонат Європи — 4-е місце (2001) як помічник головного тренера

Був одружений на українській волейболістці Ірині Жуковій^[8].

• Ефимов В. Е. Пятикратные. — Одесса: Плутон, 2015. — 336 с., ISBN 978-617-7261-53-6