Голубков Всеволод Пилипович
Все́волод Пили́пович Голубко́в (нар. 1925 — пом. 2002) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир САУ 1438-го самохідного артилерійського полку 18-го танкового корпусу, молодший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945). ЖиттєписНародився 26 січня 1925 року в місті Києві в родині службовця. Росіянин. У 1930-ті роки разом з батьками переїхав до міста Балашова Саратовської області Росії. Після закінчення середньої школи працював художником у клубі залізничної станції Балашов. До лав РСЧА призваний у січні 1943 року Балашовським РВК. Закінчив 2-ге Київське військове училище самохідної артилерії, евакуйоване в Саратовську область. Учасник німецько-радянської війни з листопада 1943 року. Воював на 2-му Українському фронті як командир самохідної артилерійської установки 1438-го самохідного артилерійського полку, потім — 1-го танкового батальйону 110-ї танкової бригади, а згодом — знову 1438-го сап у складі 18-го танкового корпусу. Особливо молодший лейтенант В. П. Голубков відзначився під час бойових дій в Угорщині. 20 вересня 1944 року в районі поселення Земанд-Куз під вогнем ворожої авіації тричі відбив контратаки переважаючої чисельно піхоти супротивника, знищивши при цьому вогнем і гусеницями до 40 солдатів і офіцерів, 3 протитанкові гармати з обслугою і 4 кулеметних точки. 8 жовтня 1944 року в боях за місто Сентеш першим у складі батареї увірвався в місто і, вміло маневруючи, знищив 3 танки, 3 гармати, 9 автомашин, 5 повозок з військовим майном і до 20 солдатів. Отримавши важке поранення, не полишив своєї САУ й був евакуйований лише тоді, коли машина загорілась. За увесь період боїв екіпажем його машини було знищено 6 танків, 30 автомобілів з військовим майном і живою силою, 7 гармат різного калібру, 3 міномети, 15 повозок і до 70 солдатів і офіцерів супротивника.[1] Після довготривалого лікування був звільнений у запас за станом здоров'я. Повернувся у Балашов. У 1951 році закінчив Краснодарський інститут харчової промисловості й направлений на роботу в Запоріжжя. Працював головним механіком Запорізького олійножирового комбінату, а з 1955 року — в кар'єроуправлінні. 1973 року переїхав до Криму. Працював головним інженером на Шархинському кар'єрі, а після виходу на пенсію — рядовим інженером. Мешкав у місті Алушта, а з 1983 року — в селищі міського типу Гурзуф. Помер 29 січня 2002 року. Похований на кладовищі селища Краснокам'янка Ялтинської міської ради. НагородиУказом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм»[2], молодшому лейтенантові Голубкову Всеволоду Пилиповичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7359). Також нагороджений українським орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (14.10.1999), радянськими орденами Вітчизняної війни 1-го (11.03.1985) та двічі 2-го (22.01.1944, 06.04.1944) ступенів і медалями. Пам'ятьВ селищі міського типу Гурзуф, на фасаді будинку № 30 по вулиці Подвойського, в якому мешкав В. П. Голубков, встановлено меморіальну дошку. Його прізвище викарбувано на пам'ятному знакові на Алеї Слави в Запоріжжі (встановлений у 1965 році).[3] Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
