Голубович Михайло Васильович

Михайло Васильович Голубович
Ім'я при народженні	Михайло Васильович Голубович рос. Михаил Васильевич Голубович
Народився	21 листопада 1943(1943-11-21) Золотоноша, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер	9 жовтня 2023(2023-10-09) (79 років) Луганськ, Україна
Поховання	Луганськ
Національність	українець
Громадянство	СРСР,  Україна
Діяльність	актор, театральний діяч
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1967)
Роки діяльності	1967 — 2023
Партія	Партія регіонів
Дружина	Медведенко Валентина Федорівна, народна артистка України
Діти	Голубович Володимир Михайлович
IMDb	ID 0326744
Нагороди та премії
Народний артист ЛНРd Q122996640? Почесні громадяни Луганська
Висловлювання у Вікіцитатах

Миха́йло Васи́льович Голубо́вич (*21 листопада 1943, м. Золотоноша, Черкаська область, УРСР, СРСР — 9 жовтня 2023^[1], Луганськ) — радянський і український актор театру та кіно, театральний діяч, причетний до сепаратистського руху на Сході України, пізніше - до колабораціонізму з Росією. Заслужений артист УРСР (1972). Народний артист УРСР (1977), депутат Луганської обласної ради від Партії регіонів (2010—2014), «Народний артист ЛНР» (2015)^[2], Заслужений діяч мистецтв РФ (2023)[1].

У 1967 р. закінчив Київський інститут театрального мистецтва, акторський факультет (у В. Харченка, А. Скибенка).

З 1967 р. — актор, з 1987 р. — художній керівник української трупи Луганського музично-драматичного театру.

Член Спілки театральних діячів і Спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом Знак Пошани. Голова Луганської обласної організації Республіканської партії. Депутат Луганської обласної ради в 2002—2006 і з 2010 (обраний від Партії регіонів). Генерал-осавул, радник отамана управи бунчужного округу Війська Запорізького.

Володів англійською, болгарською мовами. Заслужений артист УРСР (1972). Народний артист УРСР (1977).

Начальник управління культури і мистецтв Луганської обласної державної адміністрації з 02.1996 до 2005.

Актор Луганського українського музично-драматичного театру (згодом художній керівник установи).

Помер у жовтні 2023 року, у віці 79 років, за два місяці після отримання звання «Заслуженого діяча мистецтв РФ»^[3].

Після початку російсько-української війни 2014 року, Голубович почав працювати на самопроголошену ЛНР директором «Луганського українського драматичного театру», за що отримав кілька нагород^[2].

До листопада 2022 року був депутатом парламенту сепаратистів - так званої "Народної Ради ЛНР". Голубовича було включено до санкційних списків України, ЄС, Канади, Великобританії, Японії, Швейцарії за дії, які дестабілізують Україну та загрожують її територіальній цілісності, суверенітету та незалежності^[4].

Дружина: Валентина Медведенко (15 листопада 1941(19411115), Бахмут — 26 лютого 2014, Луганськ)  — українська театральна актриса.

Сини: Володимир (17 травня 1965, Ворошиловград — 18 вересня 1994, Київ). За своє коротке життя був актором Молодого театру у Києві (1990—1992), згодом — Луганського академічного обласного українського музично-драматичного театру. Загинув під час кінозйомок.

Артем — диякон Володимирського собору у Луганську.

Онук: Михайло Голубович-молодший (2001 р.н.). Навесні-влітку 2022 року брав участь у боях за Ізюм у складі російських окупаційних військ в якості добровольця.^[5] З 2023 року — депутат «народної ради ЛНР». Очільник руху «Молода Гвардія Луганської народної республіки».^[6]

• Апраш («Циганка Аза» Старицького),
• Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького),
• Пархоменко («Пархоменко» Вольного),
• Фердинанд («Підступність і кохання» Шіллера),
• Жухрай («Драматична пісня» за Равенським),
• Буслай («Поріг» Дударєва),
• Спартак («Остання ніч Спартака» Откаленка),
• Антоній («Антоній і Клеопатра» за Шекспіром, премія Спілки театральних діячів України ім. А.Бучми, 1995),
• Діоген («Діоген» Рацера і Константинова) та ін.

• отаман Коцур («Комісари». 1969)
• Базіль—Василь Порик («В'язні Бомона», 1970)
• Годун («Розлом», 1971)
• Зла людина (Сатана і п'ять його братів) (Пропала грамота, 1972) (роль озвучив актор Павло Морозенко)
• Коста («Червона заметіль», 1973, Державна премія Молдавської РСР)
• Карпенко («Дума про Ковпака», 1973—1976)
• Артем Корчагін («Як гартувалась сталь», 1975)
• Бирюк («Бирюк», 1977)
• Синцов («Вороги», 1978)
• Василь Головин (««Мерседес» втікає від погоні», 1980) (роль озвучив актор Павло Морозенко)
• («Солом'яні дзвони», 1987)
• Василь Сорока («Десь гримить війна»)
• кошовий отаман («Дорога на Січ», 1995)
• Васюра («День переможених», 2009)
• Охоронець («Люблю, і крапка», 2011)
• Іслам-Герей («Гетьман», 2015)

• Іван Хміль («Юркові світанки», 4 серії)
• матрос Польовий («Кортик», 3 серії)
• Скажений Джо («Мустанг-іноходець»)
• командарм Сорокін («Ходіння по муках», 13 серій)
• генерал Гурко («Шлях до Софії», 5 серій)
• Василь («Дубровський», 4 серії)
• комбат Гранатуров («Берег», 2 серії),
• Вухатий («Буран», Японія),
• Парамонов («Мужність», 7 серій),
• Німий («Легенда про княгиню Ольгу»),
• Сигидин («Високий перевал», 2 серії),
• старший лейтенант Сьомушкін («Ветерани»),
• Іван («Пашки хліб»),
• Сотников («Колесо історії»),
• Роже («Щастя», Франція),
• Тарас Бульба («Дума про Тараса Бульбу», 2009) та ін.

• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)^[7]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (30 листопада 2013)^[8], V ст. (15 грудня 2011)^[9]
• "Народний артист ЛНР" (2015)^[2]
• Заслужений діяч мистецтв РФ (2023)^[3]

Зовнішні відеофайли
	Михаил Голубович: «Никогда не предам луганскую землю!» на YouTube // НТС Севастополь. — 2020. — 14 вересня. (рос.)

• Politicians.com.ua Політики України [Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]
• Михайло Голубович на сайті «Кіно-Театр.ру» [Архівовано 4 травня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)