Голіцин Борис Борисович

Голіцин Борис Борисович
рос. Борис Борисович Голицын
Народився	18 лютого (2 березня) 1862  Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер	4 (17) травня 1916 (54 роки)  Петергоф, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[1]  ·інфекційне захворювання
Поховання	Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
Країна	Російська імперія
Діяльність	фізик, сейсмолог, викладач університету, метеоролог, геофізик
Alma mater	Морський кадетський корпус Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Галузь	геофізика
Заклад	Імператорський Московський університетd Дерптський імператорський університетd Петербурзький жіночий медичний інститутd Головна геофізична обсерваторія імені Воєйковаd[2]
Відомі учні	Pavel Nikiforovd
Аспіранти, докторанти	Pavel Nikiforovd
Членство	Лондонське королівське товариство Російська академія наук[3]
Рід	Голіцини
Батько	Boris Golitsynd
Мати	Mariya Kushelevad
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (23 березня 1916)
Голіцин Борис Борисович у Вікісховищі

Борис Борисович Голіцин (нар. 18 лютого (2 березня) 1862(18620302), Санкт-Петербург, — 4 (17) травня 1916, там само) — російський фізик і геофізик, один із засновників сейсмології, академік Петербурзької АН (1908). Представник російського княжого роду.

Закінчив Морську академію в Петербурзі (1886) і Страсбурзький університет (1890).

Викладав в Московському університеті (1891—1893), Морській академії (1894—1914), в Петербурзькому жіночому медичному інституті (1897—1908) і Вищих жіночих Бестужевських курсах (1909—1916).

Основні праці — з теорії теплового випромінювання, теорії критичного стану речовини, сейсмології, оптики, рентгенівського випромінювання. Найважливіший внесок Б. Б. Голіцин зробив у теорію теплового випромінювання. Він полягає у введенні уявлення про температуру випромінювання абсолютно чорного тіла (1893). Дисертація Б. Б. Голіцина, яка містила ці ідеї, була відкинута рядом вчених, однак згодом ці ідеї отримали повне визнання. У галузі сейсмології Голіцину належить розробка теорії і конструкції електродинамічних сейсмографів і введення їх у практику, а також вирішення низки завдань теоретичної сейсмології. Зокрема, він знайшов розв'язок задачі про визначення вогнища землетрусу за даними однієї сейсмічної станції (1902).

Поклав початок систематичному вивченню сейсмічності та застосуванню сейсмічних досліджень до вивчення внутрішньої будови Землі. У галузі теорії критичного стану речовини Голіцину належать теоретичні дослідження флуктуацій густини поблизу критичної точки і розробка експериментальних методів визначення критичної температури.

У 1911 Голіцина обрали президентом Міжнародної сейсмічної асоціації (нині — Міжнародна асоціація сейсмології і фізики надр Землі англ. International Association of Seismology and Physics of the Earth's Interior (IASPEI)). У 1913 році став директором Головної фізичної обсерваторії, під його керівництвом були розгорнуті великі дослідження з геофізики. Член Лондонського королівського товариства (1916).

Його іменем названо шар Голіцина. У 1916 році вчений встановив, що за різким зростанням кутів виходу сейсмічної радіації на епіцентральній відстані (приблизно 2000 км) існує аномалія в Мантії Землі.

У світовій науковій літературі для цього шару загальновживаною є назва «20 границя розділу».

• Саваренский Е. Ф., Б. Б. Голицын и некоторые задачи современной сейсмологии, «Изв. АН СССР, сер. Геофизическая», 1963, № 1, с. 3; 3юков П. И., Хргиан А. Х., Б. Б. Голицын как физик, в сборнике: История и методология естественных наук, в. 3, М., 1965, с. 242.
• Булюбаш Б. От сейсмометра к теории расширяющейся Вселенной // Наука и технологии РФ

• Стаття в БСЭ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Академик А. Н. Крылов ПАМЯТИ КНЯЗЯ Б. Б. ГОЛИЦЫНА

Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.