Гомосексуальність у сучасному спортіСпільнота лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір та інших негетеросексуальних або нецисгендерних (ЛГБТК+) спільнот поширена у спорті у всьому світі. У 1980-х Том Ваддел, олімпійський десятиборецць, провів перші гей-ігри в Сан-Франциско. З тих пір було засновано багато спортивних гей-організацій, які проводили свої змагання. Останнім часом тенденція спрямована на відкрите прийняття спортсменів ЛГБТК +, проте, рівень прийняття може варіюватися в залежності від таких факторів, як вік спортсмена, його країна походження. Як наслідок гомофобії у спортивному співтоваристві відбулися помітні судові процеси проти цієї дискримінації. Визначні спортсмени ЛГБТК +Джон Каррі народився наприкінці 1940-х років, був успішним британським фігуристом.[1] Маючи свій унікальний стиль катання, Каррі виграв золоту медаль на Олімпійських іграх 1976 року в австрійському Інсбруку.[2] У тому ж році Каррі заявив, що він гей, ставши одним із перших відкритих геїв золотих медалістів. Каррі помер у віці 44 років після боротьби зі СНІДом.[3] Біллі Джин Кінг — тенісистка номер один у світі, і, за словами К. К. Оттесен з Washington Post, відома як феміністична ікона.[4] Вона народилася в США в 1943 році і професійно займалась спортом протягом 1960-х та 1970-х років.[5] Через 10 років після завершення спортивної кар'єри Кінг була викрита колишньою коханкою.[6] Після цього одкровення Кінг зайняла рішучішу позицію щодо захисту прав геїв і виступала за гендерну рівність, зокрема рівну оплату праці спортсменів і спортсменок. У 2009 році Білий дім нагородив її Президентською медаллю Свободи, відзначивши причетність Кінг до просування гендерної рівності та той факт, що вона була найпомітнішою та успішною відкритою лесбійською спортсменкою.[7] Джейсон Коллінз, 1978 року народження, був американським професійним баскетболістом.[8] Коллінз грав у баскетболі першого дивізіону в Стенфордському університеті, де отримав відзнаку Першої команди All-Pac10 у сезоні 2000—2001. Пізніше він був прийнятий у перший раунд проекту Національної баскетбольної асоціації (НБА), де зіграв 13 сезонів.[9] У 2013 році Коллінз зробив камінг-аут у статті Sports Illustrated, написаній від першої особи за допомогою журналіста, що офіційно зробило його першим відкритим гравцем НБА.[10] Незважаючи на те, що його розкриття не відбулося без критики, Коллінз отримав позитивну підтримку та був зображений на обкладинці Топ-100 найвпливовіших людей журналу Time .[11] Майкл Сем, 1990 року народження, був американським футболістом в університеті Міссурі.[12] У Міссурі, в своєму останньому сезоні в 2013 році, Сем був визнаний кращим захисником Південно-Східної конференції (SEC). Після завершення кар'єри, в інтерв'ю ESPN Сем відкрито заявив, що є геєм.[13] У наступні місяці Сем був викликаний до сьомого туру Національної футбольної ліги (НФЛ) в «Сент-Луїс Рамз», ставши першим відкритим гей-спортсменом, якого коли-небудь брали в НФЛ. Згодом, у 2014 році, Сем був нагороджений премією Артура Еша Куража ESPYS за «мужнє оголошення, що він був геєм до призову в НФЛ».[14] Меган Рапіноу, 1985 року народження, — відома американська футболістка.[15] Рапіноу — дворазова чемпіонка світу з футболу серед жінок у складі жіночої національної збірної США з футболу, була нагороджена нагородами «Золотий бутс» та «Золотий м'яч».[16] Рапіноу відкрита лесбійка, і в 2013 році вона отримала нагороду Ради директорів Центру геїв і лесбійок Лос-Анджелеса за роль в активізації спільноти ЛГБТК +.[17] Чемпіонка світу також добре відома своєю активністю в інших суспільно важливих секторах, таких як гендерна та расова нерівність. Гомофобія в спортивній культуріГетеронормативність, від професійного спорту до дитячої легкої атлетики, розглядають як домінантну парадигму в спортивній культурі.[18] Вона проявляється як погляд на гетеросексуальність, як на стандартну або бажану сексуальність, і цей спосіб мислення часто доводиться до крайності, що згодом робить акцент на гегемоністичній мужності.[19]Поширеність гетеронормативного мислення в легкій атлетиці призвело до спортивної культури, яка традиційно є дуже нетерпимою до гомосексуальності.[20] Це гомофобне ставлення було задокументовано особливо у підліткових видах спорту, оскільки нещодавнє дослідження Денні Осборна та Вільяма Е. Вагнера показало, що чоловіки-підлітки, які брали участь у популярних видах спорту, таких як футбол, баскетбол та бейсбол, значно частіше були гомофобами, ніж інші однолітки свого віку.[21] У дослідженні 2009 року про добробут одностатевої молоді в США Ліндсі Уілкінсон та Дженніфер Пірсон виявили, що низька самооцінка та високий рівень депресії серед одностатевої молоді корелюються із поширеністю футболу в середній школі.[22] Дослідники соціології Сарторе і Каннінгем також виявили подібну стигматизацію щодо тренерів-гомосексуалів, оскільки, батьки середньої школи не бажають дозволяти тренувати своїх дітей когось, хто є геєм або лесбійкою.[23] Вони також виявили подібне ставлення і самих спортсменів середньої школи. Незважаючи на очевидну поширеність гомофобного мислення в спортивній культурі, останні дослідження науковців зафіксували тенденцію до зростання відкритих гомосексуальних спортсменів у середній школі та колегіальних видах спорту.[24] Однак ця тенденція не спостерігалась у професійному спорті, де гомосексуальність залишається значною мірою стигматизованим. До прикладу, в Англійській асоціації професійних футболістів (PFA), нещодавня рекламна кампанія, розроблена PFA проти гомофобії, зазнала невдачі, оскільки жоден професійний футболіст не бажав асоціюватися з рекламою.[25] Тенденція також поширена серед англійських футбольних вболівальників. Нещодавнє дослідження, опубліковане в 2018 році, демонструє, що вболівальники часто вживають гомофобні нецензурні вирази. Дослідження виявляє, що мотивом образливої мови є те, що вболівальники «намагаються отримати перевагу для своєї команди».[26] Соціологи, які досліджували проблему лесбійок в американському спорті в 1980-х і 1990-х роках, виявили явні та приховані механізми соціальної дискримінації.[27] Однак гомофобія стрімко падала протягом попередніх десятиліть, і дослідження показують, що ставлення до жіночої гомосексуальності в спорті покращилося. Збільшилось число окремих спортсменів, які публічно виступають як ЛГБТК +. Крім того, останнім часом було здійснено багато спроб такими організаціями, як Національний центр прав лесбійок (NCLR), розвіяти гомофобські установки в колегіальних та професійних командних видах спорту.[28] NCLR співпрацював із San Francisco 49ers та спортивними відділеннями таких університетів, як Північна Кароліна, Флорида та Стенфорд, з метою перегляду командної політики для більш відкритого розміщення спортсменів ЛГБТК +. Опитування Out on the Fields, ініційоване в 2015 році членами оргкомітету Bingham Cup Sydney 2014, є першим і найбільшим дослідженням, проведеним про гомофобію у спорті.[29] У ньому було опитано 9494 спортсмени з різною сексуальною ідентичністю (25 % з яких визнали гетеросексуальними). Опитування показало, що лише 1 % учасників вважали, що лесбійки, геї та бісексуали «повністю прийняті» у спортивній культурі, тоді як 80 % респондентів заявили, що були свідками або переживали гомофобію у спортивному середовищі. Рівень та випадки дискримінації за ознакою сексуальності у спорті високі, 62 % респондентів стверджують, що гомофобія частіше зустрічається в командних видах спорту, ніж у будь-якій іншій частині суспільства. Існує також гендерна різниця відносно спортсменів-чоловіків та жінок, які виступають як ЛГБТК +. Бріттні Грінер також зробила камінг-аут майже відразу після вступу до WNBA. Це було за місяць до того, як Джейсон Коллінз відкрився, і через нього почався галас у ЗМІ, в той час як оголошення Грінер майже не було висвітленно.[30] Див. такожПосилання
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
