Гончаров Михайло Дмитрович

Гончаров Михайло Дмитрович
Народився	1 листопада 1891(1891-11-01)
Помер	6 березня 1945(1945-03-06) (53 роки)  Республіка Польща
Поховання	Берестя
Діяльність	військовослужбовець
Учасник	Перша світова війна, німецько-радянська війна і громадянська війна
Військове звання	генерал-майор
Партія	КПРС
Нагороди

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (червень 2021)

Гончаров Михайло Дмитрович^[1] (1891, хутір Новошрамківка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська Імперія — 7 березня 1945 р., Польща) — генерал-майор танкових військ, заступник командувача 2-ої гвардійської танкової армії.

Народився у 1891 р. на хуторі Новошрамківка Пирятинського району Полтавської губернії, Російська імперія. Зараз ці землі входять до с. Шрамківка. Драбівський район, Черкаська область, Україна. З 2021 р. — Золотоніський район.

Військову службу почав у царській армії, брав участь у Першій світовій війні. В чині поручика був командиром роти. У 1918 р. перейшов у РСЧА. Служив у армії близько 20 років, з них 11 років боровся з басмачами в Узбекистані.

З 15 жовтня 1932 був командиром 19-го Туркменського кавалерійського полку. Через деякий час був переведений на Далекий Схід на кордон з Китаєм.

Під час служби у Далекосхідному військовому окрузі був заарештований та звинувачений у військовому заколоті. Одночасно з ним був заарештований увесь командний склад округу. Пробув у тюрмі 1,5 року. Реабілітований перед німецько-радянською війною.^[2]

24 червня 1941 р. отримав звання генерал-майор.

З 25 серпня по 4 грудня 1941 року командував 30-ою стрілецькою Іркутською тричі Червонопрапорною дивізією імені Верховної Ради РРФСР.

Після поранення потрапив на 1-й Білоруський фронт.

У 1944-1945 рр. Гончаров М. Д — заступник командувача 2-ої гвардійської танкової армії. Попри солідний вік (а йому було вже за 50 років) й високе звання він брав участь не тільки у розробці плану бою, а й безпосередньо в боях.

3 лютого 1945 року за особливі відзнаки у Варшавсько-Познанській наступальній операції генерал-майор танкових військ Гончаров був представлений командувачем 2-ої гвардійської танкової армії генералом Богдановим до звання Герой Радянського Союзу, але нагородили орденом Кутузова І ступеня.

На переправі частин 12-го гвардійського танкового корпусу через р. Іна 1 березня 1945 р. в м. Ретц, Західна Померанія (сучасна Польща) був важко поранений і евакуйований у госпіталь. Помер від ран 7 березня 1945 р. Похований у м. Берестя.

Деякі особисті речі Михайла Гончарова (прострелена шинель та деякі інші речі, які привезли солдати його частини разом з похоронкою), зберігаються у краєзнавчому музеї м. Сороки (Молдова)^[3].

• два ордени Леніна (02.08.1941, 21.02.1945 — вислуга років)
• два ордени Червоного Прапора (03.08.1944, 03.11.1944 — за вислугу років)
• Орден Кутузова 1 ступеня (06.04.1945 посмертно)
• Орден Суворова 2 ступені (13.09.1944)
• Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

В радянські роки його ім'я носила піонерська дружина школи у с. Шрамківка, Драбівський район, Черкаська область. До складу села увійшов хутір на якому народився Михайло Гончаров.