Горбатий Євгеній Сергійович

Євгеній Горбатий
Євгеній Сергійович Горбатий
Євгеній Горбатий; Євгеній Сергійович Горбатий
Солдат
Загальна інформація
Народження	10 червня 1993; с. Борозенське, Бериславський район, Херсонська область, Україна
Смерть	29 липня 2022 (29 років); Оленівка, Донецька область, Україна; (Масове вбивство військовополонених російськими окупантами)
Поховання	с. Вигів, Коростенський район, Житомирська область, Україна
Псевдо	«Дуче»
Військова служба
Роки служби	2020–2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Російське вторгнення в Україну (з 2022) Битва за Маріуполь (2022); ;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Майстер спорту України

Євгеній Сергійович Горбатий (нар. 10 червня 1993(19930610)^[1], с. Борозенське, Бериславський район Херсонської області — пом. 29 липня 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовослужбовець та спортсмен, солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув у полоні внаслідок терористичного акту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2023 р., посмертно). Майстер спорту України.

Життепис

Євгеній народився 10 червня 1993 року у селі Борозенському, Бериславського району на Херсонщині. 2005 року переїхав з родиною до села Вигів на Житомирщині, де отримав неповну середню освіту.

Активно займався спортом, здобув звання майстра спорту України з жиму лежачи, працював тренером у тренажерних залах Коростеня, охоронником, тілоохоронцем.

У липні 2020 року Євгеній вирішив присвятити себе захисту Батьківщини і був прийнятий на військову службу за контрактом до лав Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Обіймав посаду номера обслуги міномета мінометної батареї, мав позивний «Дуче». Виконував бойові завдання на території ООС. Дуже пишався своєю службою у полку.

Із початком повномасштабного російського вторгнення Євгеній разом із побратимами брав участь у запеклих боях на підступах до Маріуполя, потім - на його вулицях, а ще пізніше – на території металургійного комбінату «Азовсталь». Йому пощастило пройти крізь усі випробування майже без поранень, проте він дуже надірвав спину і деякий час змушений був лікуватися у імпровізованому шпиталі у бункері «Железяка», бо навіть не міг одягнути бронежилет. Спілкуючись із нареченою Оленою через Інтернет, почав писати, що їй, мовляв, варто готуватися до того, щоб жити далі без нього, їхати за кордон та улаштовувати своє життя. Ще більше тривоги і навіть сварки із нареченою викликали повідомлення, що Євгеній не хоче здаватися у полон і краще підірве себе останньою гранатою…

Останнє повідомлення від Євгенія Олена отримала 14 травня – «Дуче» писав, що перейде у інший бункер, де не буде зв’язку, за два дні його командир написав, що із Євгенієм все гаразд.

Між 16 та 20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Євгеній вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю»^[2]. Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині – Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в’язницю.

Докладніше: Масове вбивство полонених в Оленівці

У ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці^[1].

Після репатріації тіл загиблих у жовтні 2022 року лише у березні наступного року за результатами ДНК-експертизи рідні отримали підтвердження загибелі Євгенія. 24 червня 2023-го солдата Горбатого було поховано з військовими почестями у селі Вигів на Житомирщині.

Родина

У Євгенія залишилися батьки, наречена, брат і сестри.

Нагороди

орден «За мужність» ІІІ ступеня (3 листопада 2023 р., посмертно) – за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[3]