Гордієнко Дмитро Прокопович

Дмитро Прокопович Гордієнко
Дмитро Прокопович Гордієнко
Народився	26 листопада (8 грудня) 1901; с. Плужники; Пирятинський повіт; Полтавська губернія
Помер	1 січня 1974 (72 роки); с. Плужники
Громадянство	СРСР
Діяльність	поет, письменник, прозаїк, журналіст
Сфера роботи	творче та професійне письмоd і журналістика
Знання мов	українська
Роки активності	1922—1934
Жанр	вірш, роман, оповідання, нарис

Дмитро́ Проко́пович Гордіє́нко (нар. 26 листопада (8 грудня) 1901(19011208), c. Плужники, Полтавська губернія — пом. 1 січня 1974 року, Плужники^[2]) — український радянський письменник, журналіст доби Розстріляного відродження.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Народився 8 грудня 1901 року в селі Плужники Полтавської губернії в селянській родині. Під час революційних подій боровся в партизанському загоні проти німецьких військ і гетьманщини, був бійцем Богунського полку. У 1921 році працював секретарем Яготинського райкому комсомолу.

З 1922 року почав писати вірші, перші були надруковані 1923 року. У 1925 році^[3] закінчив пришвидшені курси журналістики при ЦК КП(б)У, після чого працював у редакціях газет «Вісті», «Пролетар» та журналів «Декада» і «Всесвіт». З травня 1933 року обіймав посаду заступника редактора «Всесвіту».

Писав нариси, оповідання, репортажі про колективізацію і індустріалізацію країни. Два романи Гордієнка, «Тинда» (1930) та «Завойовники надр» (1932), розповідали про життя донецьких шахтарів.^[4]

Брав участь в створенні Прилуцької філії організації селянських письменників «Плугу», очолював Полтавську губернську філію цієї організації. Потім перебував у літературних організаціях «Молот», «Молодняк», «Пролітфронт», ВУСПП. З 1934 року був членом Спілки письменників СРСР.

Репресії

Дмитра Гордієнка заарештували у Харкові 5 грудня 1934 року. Письменник був звинувачений в участі у контрреволюційній терористичній організації (стаття 54-8 КК УРСР). Під час допитів і суду категорично відкидав обвинувачення як безпідставне, проте Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 квітня 1935 року був засуджений до 5 років виправних трудових таборів.

Після відбування покарання в таборах на Колимі, у 1939 році Гордієнко влаштувався вільнонайманим до системи Дальбуду НКВС СРСР. У 1949 році був знову заарештований і засуджений до 25 років виправно-трудових таборів. Відбуваючи новий термін у колонії № 3 міста Барнаула, у 1954 році звернувся з заявою до Генерального прокурора СРСР, в якій, зокрема, писав: «Ворог Берія і компанія і після своєї заслуженої смерті тримають досі таких людей, як я, в своїх хижих лапах, тримають мертвою хваткою, не розмикаючи своїх кістлявих, чіпких пазурів».

2 грудня 1955 року військовий трибунал Київського військового округу скасував постанову Особливої наради НКВС СРСР від 10 квітня 1935 р. у справі Гордієнка, а 4 січня того ж року він був звільнений з-під варти достроково у зв'язку з хворобою.

Помер 1 січня 1974 року у рідному селі на Київщині.^[2]

Твори

Гордієнко Д. Героїка: худож. дописи / Дмитро Гордієнко. — Харків: ДВОУ «Літ. і мистецтво», 1931. — 67, 2 с. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Гордієнко Д. Злочин механіка: оповідання / Дмитро Гордієнко. — Харків: Держ. вид-во України, 1930. — 108 с. — (Масова художня бібліотечка). [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Гордієнко Д. На буряках: худож. допис / Дмитро Гордієнко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — 71, 1 с. — (Масова художня бібліотечка). [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Гордієнко Д. Підпал: оповідання / Дмитро Гордієнко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — 37 с. — (Масова художня бібліотечка). [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Гордієнко Д. У плавнях коло Тясмина / Дмитро Гордієнко. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1934. — 48 с. [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Поетичні збірки «У путь» (1927), «Арки» (1929);
Повість «Зелений флігель» (1928);
Романи «Тинда» [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.] (1930, перевид. 1966), «Завойовники надр» (1932);
Збірки оповідань «Поламані люди» (1929), «Злочин механіка» (1930), «Мар'яна-Ївга», «Чужі профілі» (1933);
Книжки нарисів.

Цікаві факти

Дмитру Гордієнку присвятив один із своїх сатиричних віршів про колег-письменників Леонід Первомайський. Вірш має назву «Дмитро Гордієнко. Дружній шарж»:^[3]

Минуле десь лишилося позаду,
А я стою біля воріт комун...

Ти мені нагадуєш Сосюру.
«Тінь, і синь, і рань, і юнь, і даль».
Ті ж «гармати, ґрати, бурі, мури».
І «замріяна оранжева печаль».

Друже мій, летиш ти в далі ясні.
У думках весняно-мрійних лиш.
Даль далека, даль така прекрасна,
Ти ж на місці, друже мій, стоїш.^[5]

Примітки

↑ ^а ^б ^в Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ ^а ^б Михайло Кутинський. Некрополь України. Довідник про місця поховання або місця смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності [Архівовано 25 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Дніпро, № 2 1991 (стор. 205)
↑ ^а ^б Череватенко Л. І я, смиренний Леонід… // «Єгупець» № 18. — К.: «Дух і літера», 2009. — 512 с. (стор. 229—274)
↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
↑ Вірш увійшов до збірки «Дикий пегас» (1924—1964), яку Л. Первомайський уклав у 1965 році, включивши до неї віршовані епістоли до колег-письменників. Після тривалого зберігання в архіві збірка була опублікована у 2004 році.