Городецьке князівство

Городецьке князівство — одне з феодальних князівств на північному сході Русі XIII сторіччя зі столицею в місті Городець-на-Волзі. Крім Городця князівство включало Нижній Новгород і, ймовірно, Унжу.

Точна дата утворення князівства за відомими літописними джерелами невідома. За версією історика Б. М. Пудалова князівство утворилося між 1263 і 1282 роками. Перша звістка про Городецьке князівство припадає на 1282 рік^[1]. Князем стає Андрій Олександрович, найімовірніше, за заповітом свого батька, великого князя Владимирського Олександра Ярославича Невського. Після смерті Андрія Олександровича (1304) простежити долю князівства досить важко.

За однією з версій^[2] Городецьке князівство (або щонайменше значна частина його — Нижній Новгород) перейшло під владу наступника Андрія Олександровича на Володимирському великокнязівському столі Михайла Ярославича Тверського. За іншою версією, Городецьке князівство дісталося Михайлу, сину Андрія Олександровича, а після його смерті — суздальським нащадкам Андрія Ярославовича.

Після 1305 року доступні літописні джерела не містять згадок про городецьких князів. 1311 року Городець захопив Борис Данилович, і Дмитро Михайлович Грізні Очі пішов проти нього, але був зупинений у Владимирі митрополитом Петром. Швидше за все, між 1305 і 1311 роками Городецьке князівство повернулося до складу великого Владимирського князівства. Зокрема, в 1328 році разом з ярликом на велике князювання Городецьке князівство передавалося Узбек-ханом в підпорядкування суздальському князю Олександру Васильовичу, а в 1331 — московському князю Івану Калиті. В 1341 році відокремлено від Великого Владимирського князівства і передано суздальським князям, які, невдовзі, 1350 року, перенесли з Суздалі до Нижнього Новгорода столицю князівства.