Вийшла заміж за видатного лікара-офтальмолога Ярослава Грушкевича (нар.26 вересня1873 — пом.23 липня1964)[1], автора популярної праці «Про трахому» та інших видань з медицини. Сім'я спочатку мешкала у Тернополі, а з 1909 року переїхала до Станиславова. Тут подружжя вело величезну громадську роботу. В них була власна велика бібліотека енциклопедичних, наукових, медичних та художніх видань на різних мовах світу.
Меланія Грушкевич була активною та провідною діячкою «Просвіти» та «Рідної школи» у Станиславові. Була членом окружної «Ради Пласту», опікувалася військовими полоненими у роки Першої світової війни та
воєнними могилами різних армій, зокрема, УСС та УГА. Залишилась цінова епістолярна спадщина Ярослава та Меланії Грушкевичів[2].
Ярослав Грушкевич (нар.26 вересня1873, Дрогобич — пом.23 липня1964, Івано-Франківськ) — чоловік. Видатний лікар-офтальмолог, культурний та громадський діяч Станиславівщини. Автор популярної книги «Про трахому» та низки праць з офтальмології. Співавтор «Української Загальної Енциклопедії». Викладав гігієну в українській гімназії. 1903 році у складі делегації галичан був на відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві. У 1911 році очолював Станиславівську філію Товариства українських наукових викладів ім.Петра Могили. У 1923 році — голова українського туристичного Товариства «Чорногора». Член Окружної Пластової ради (ОПР). Очолював Ювілейний комітет зі святкування 100-ліття уродин Тараса Шевченка в Станиславові. Був передостаннім головою Товариства «Українська Бесіда» в Станиславові[5].
Тарас Юрій Грушкевич (нар.15 вересня1907, Тернопіль — пом.15 жовтня1969, Детройт, США) — старший син. Член Корпорації «Галич» у Данціґу, довголітній член Українського Пласту, Товариства Українських Інженерів в Україні та Америці, співзасновник інженерської кооперативи «Кір» у Львові, власник будівельного підприємства в Станиславові, інженер-фахівець Міністерстві Публічних Робіт у Південному Уельсі, Австралія, а опісля в Гаріебурґу, Клівленді та Детройті, Голова Товариства Земляків Станиславівщини в Детройті, член багатьох українських товариств і організацій[6].
Микола Андрій Грушкевич (нар.14 вересня1912, Станиславів — пом.27 грудня2002, Парма, Огайо, США) — молодший син. Визначний діяч Пласту. Член гуртка «Крук» 11 куреня ім. Івана Мазепи в Станиславові, курінний суддя (1929—1930). У Німеччині вступив до Пластового Сеньйорату, був членом старшини ініціятивного пластового гуртка і проводу ОП УПС в Бамберґу (1946—1947). Член 7-го куреня УПС ім. А. Войнаровського у США з 1950 року, від 1956 року очолював курінь — батько куреня. З 1952 року у Клівленді, де також працював у Пласті. В ОП УПС був довший час членом проводу й провідником. Був членом Головної Ради Товариства «Орли» КАУМ[7].
Іванна Блажкевич (1886-1977) — сестра, відома дитяча письменниця.
Остап Бородієвич (1883-1920) — брат, сотник УГА, ветеринарний референт при секретаріаті Військових справ УГА. Загинув у більшовицькому полоні в 1920 році.
Євген Бородієвич (1889-1924) — брат, поет, перекладач, хорунжий УСС та сотник УГА, автор мемуарно-белетристичної книги «В чотирикутнику смерті» (1921)[8].
↑Павло Смоляк. «Діяльність Денисівського аматорського театрального гуртка в контексті культурно-просвітницького руху кінця ХІХ ст. — поч. ХХст.» Наукові записки ТНПУ ім.В.Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. — Тернопіль, 2012. — С.147-154.