Губер Олександр Андрійович
Олекса́ндр Андрі́йович Гу́́бер (* 19 березня (1 квітня) 1902, Кам'янка, Чигиринський повіт, Київська губернія, нині Черкаська область, — † 16 червня 1971, Москва), історик, професор — 1935, доктор історичних наук — 1943, член-кореспондент АН СРСР — з 1953, академік АН СРСР — з 1966 року. ЖиттєписПоходить з дворянської родини; його прадід, Губер Йоганн Самуїлович, що приїхав до Росії 1807 року, був головою Московської євангелічно-лютеранської консисторії. У 1925 році закінчив Московський інститут сходознавства. По навчанню випущений як фахівець з історії країн Південно-Східної Азії, як то — Індонезія, Філіппіни, В'єтнам. Також досліджував історію країн Латинської Америки. В 1925—1927 роках — науковий співробітник іноземного відділу ЦСУ Держплану СРСР. Власне, його зусиллями покладено початок вивчення в СРСР історії країн Південно-Східної Азії, для цього розробив ряд основних проблем їх історичного розвитку: зробив аналіз становлення соціальної структури колоніальної Індонезії, першим зацікавився та розкривав класовий характер і рушійні сили філіппінської революції. Йому належать також роботи по питаннях національно-визвольного руху колоніальних народів, історії міжнародних відносин, безперечно з історії сходознавства. Працював науковим співробітником Комуністичного університету трудящих Сходу — з 1927 року. В 1938—1945 та 1957—1968 роках працював в інституті історії АН СРСР, з 1968 — в інституті загальної історії АН СРСР, в інституті сходознавства АН СРСР — в 1950—1956 роках; у 1954—1956 — директор цього інституту. З 1937 року працював викладачем роботу в Московському університеті, з 1946 року — в Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Є одним з авторів навчальних курсів по історії країн Сходу. З 1957 року — голова Національного комітету істориків Радянського Союзу, член Головної редакції Радянської історичної енциклопедії — з 1958. У 1956-62 роках — головний редактор журналу «Нова і новітня історія». В 1965-70 — віце-президент, з серпня 1970 — президент Міжнародного комітету історичних наук. З 1958 року — президент суспільства радянсько-індонезійської дружби. У 1964—1971 роках — голова Радянсько-Палестинського товариства. 1965 року стає віце-президентом, 1970 — президентом Міжнародного комітету історичних наук. 1967 року ініціював малайсько-індонезійські читання в Інституті східних мов при МДУ, на основі яких згодом створюється товариство «Нусантара». Нагороджений 2 орденами Трудового Червоного Прапора, а також медалями. Обирався головуючим XIII міжнародного конгресу історичних наук 1970 року в Москві. Загалом було опубліковано понад 200 його наукових робіт. Був серед ініціаторів серії «Пам'ятники історичної думки». Серед них:
У Інституті країн Азії і Африки щорічно на день його народження — 1 квітня — проводяться Губерівські читання. Джерела
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
