Гурі (електростанція)
 Гу́рі (ісп. Central Hidroeléctrica Simón Bolívar або Represa de Guri) — велика ГЕС в Венесуелі в департаменті Болівар на річці Кароні за 100 км до впадіння в Оріноко, побудований з 1963 по 1969[1]. Офіційна назва — гідроелектростанція імені Симона Болівара (у 1978—2000 роках — імені Рауля Леоні (Central Hidroeléctrica Raúl Leoni[2])). Гідроелектростанція колись була найбільшою у світі за встановленою потужністю, замінивши ГЕС Гранд-Кулі, але її перевершили бразильська та парагвайська Ітайпу[3]. Історія та дизайн У 1961 було розпочато техніко-економічне обґрунтування, проведене Harza Engineering Company[en][4]. Контракт на будівництво заводу отримав міжнародний консорціум із шести фірм, у тому числі чотирьох американських компаній, які беруть участь у Альянсі заради прогресу[en][4][5]. У 1963 почалося будівництво гідроелектростанції Гурі в каньйоні Некуіма, приблизно за 100 кілометрів вище за течією від гирла річки Кароні в Оріноко[6]. До 1969 була побудована дамба висотою 106 м і довжиною 690 м з офіційною назвою Central Hidroeléctrica Simón Bolívar (попередня назва Central Hidroeléctrica Raúl Leoni[2] з 1978 по 2000)[7]. Це створило водосховище, яке є найбільшим прісноводним об’єктом у Венесуелі та одним із найбільших рукотворних чорноводних озер, які коли-небудь створювали[8], з рівнем води 215 метрів над рівнем моря[9]. Електростанція мала сукупну встановлену потужність 1750 мегават (МВт)[1]. До 1978 потужність була підвищена до 2065 МВт, що виробляється десятьма турбінами[10]. Оскільки попит на електроенергію зростав дуже швидко, у 1976 розпочався другий етап будівництва: була побудована гравітаційна дамба довжиною 1300 м, ще один водозливний канал і друга електростанція з 10 турбінами по 725 МВт кожна[11]. Це збільшило розміри дамби до 162 м у висоту[12] і до 7426 м (за іншими даними 11409 м)[1] в довжину гребеня. Рівень води піднявся до 272 м[13] а резервуар зріс у розмірі та об’ємі до 138 мільярдів кубічних метрів для зберігання та евакуації паводкової води[1]. Будівля була урочисто відкрита 8 листопада 1986[14]. Загальні відомостіСпоруда ГЕС почалося в 1963 року, перша черга завершена в 1978, друга в 1986. Склад споруд ГЕС:
Потужність станції — 10 300 МВт. У першому машинному залі встановлено 10 агрегатів потужністю по 400 МВт, у другому — 10 агрегатів потужністю по 630 МВт. Максимальна річний виробіток — 46 млрд кВт·год. Напірні споруди ГЕС (повна довжина досягає 7 000 м) утворюють велике водосховище Гурі (Embalse de Guri)[15] протяжністю 175 км, шириною 48 км, площею до 4 250 км² і повним об'ємом 138 км³. Уріз вод водосховища знаходиться на висоті 272 м над рівнем моря. З 2000 року ведеться реконструкція: до 2007 року замінено 5 турбін і основні компоненты другого машинного залу, з 2007 року ведеться заміна чотирьох агрегатів в першому залі. Стіни другого машинного залу прикрасив венесуельський художник Карлос Круз-Дієз. Економічне значенняГурі покриває на 65 % потреби Венесуели в електроенергії. Разом з іншими крупними гідроелектростанціями (Каруачи і Макагуа) дозволяє країні виробляти до 82 % електроенергії і половини всієї споживаної енергії в поновлюваному вигляді (при відносно низької енергозабезпеченості господарства країни). Частина електроенергії експортується до сусідньої Колумбії і Бразилії. Генерація збоїв і відключень2010Завдяки урядовій політиці, яка діяла з 1960-х щодо мінімізації виробництва електроенергії з викопного палива, щоб експортувати якомога більше нафти, 74% електроенергії Венесуели виробляється з відновлюваних джерел енергії, наприклад гідроелектроенергії[13]. Станом на 2006 одна гребля Гурі постачала більше третини електроенергії Венесуели[13] Частина електроенергії, виробленої в Гурі, експортується до Колумбії та Бразилії[13]. Ризики цієї стратегії стали очевидними в 2010, коли через тривалу посуху рівень води був занадто низьким, щоб виробляти достатньо електроенергії для задоволення попиту[16][17]. У січні 2010 року уряд Венесуели запровадив віялові відключення електроенергії для боротьби з низьким рівнем води за греблею через посуху[16]. 2016У квітні 2016 рівень води знову знизився, і уряд оголосив про відключення електроенергії на 4 години на день протягом 40 днів або до стабілізації рівня води[18]. Державним службовцям наказали не приходити на роботу по п'ятницях, президент Мадуро закликав жінок не користуватися фенами, а електроенергія, що постачалася в п'ятнадцять торгових центрів, була нормована[19][20][21]. У 2016 до Великодня було додано три дні, що дозволило на один тиждень припинити роботу державних служб і приватних підприємств[21]. 20197 березня 2019, незадовго до 17:00 за місцевим часом, гідроелектростанція імені Симона Болівара вийшла з ладу[en], залишивши більшість із 32 мільйонів жителів Венесуели в темряві[22]. Протягом кількох днів після початку відключення було зроблено щонайменше чотири спроби перезапустити ключову підстанцію San Gerónimo B, яка розподіляє 80% електроенергії в країні, але всі не вдалися, і дата відновлення роботи станції не була призначена[23]. Урядові чиновники стверджують, що відключення електроенергії було «актом саботажу», тоді як експерти пояснюють несправність застарілою інфраструктурою та недостатнім обслуговуванням[24]. Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
