Гігроскопічність

Гігроскопічність (англ. hygroscopy) — здатність матеріалу поглинати водяні пари з повітря в результаті абсорбції. Кількість абсорбованої води росте з підвищенням відносної вологості, зниженням температури і збільшенням тиску. Гігроскопічність може супроводжуватися утворенням нових сполук — гідратів і кристалогідратів. Так, при поглинанні води оксидом кальцію утвориться гідроксид. У мікрокапілярах пористих матеріалів з радіусом менш 10–5 см^{[сумнівно — обговорити]} пари води конденсуються. Відношення кількості води, поглиненої матеріалом, до загальної кількості цього матеріалу називається гігроскопічною вологістю. Максимальна гігроскопічна вологість різна для різноманітних пористих матеріалів: 4…9 % — для піску, 14…28 — для сосни, 9…25 % — для фіброліту.

Властивість

1) Здатність кристалічних та аморфних тіл легко поглинати вологу з повітря, зволожуючись або розтікаючись при цьому.

2) Г. вибухових речовин — здатність гідрофільних ВР поглинати пари води за рахунок хімічної чи фізичної адсорбції.

3) Г. гірських порід — здатність речовин вбирати вологу з повітря. Розрізняють неповну і максимальну Г. Неповна Г. характеризується кількістю вологи, яка поглинається гірською породою при даній відносній вологості повітря; макс. — найбільшою к-стю вологи, що поглинається гірською породою з повітря при повному його насиченні водяними парами.

Приклади

Сильно гігроскопічні (традиційні для використання в ексикаторах): безводні сульфати (MgSO₄, CaSO₄ (ангідрит), Na₂SO₄, CuSO₄), хлориди (CaCl₂), перхлорати (Mg(ClO₄)₂, (CsClO_4.) або ангідрон), оксиди і гідроксиди (CaO, KOH, натронне вапно), концентрована сульфатна кислота, фосфатний ангідрид (P₂O₅), цеоліти.