Данилевська-Милян Мирослава Володимирівна

Мирослава Данилевська-Милян
Мирослава Данилевська-Милян. 2012 рік.
Народилася	18 серпня 1953(1953-08-18) (71 рік) Журавники
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українка
Діяльність	поетеса
Alma mater	Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Роки активності	від 1963 до сьогодні
Напрямок	реалізм
Жанр	поезія
Членство	Національна спілка письменників України

|Ukrcenter= |Примітки=

Мирослава Володимирівна Данилевська-Милян (* 18 серпня 1953(19530818), Журавники Пустомитівського району Львівської області) — українська поетеса та письменниця, членкиня Національної спілки письменників України (2018 р.) та Спілки християнських письменників України.

Мирослава Данилевська-Милян народилася 18 серпня 1953 року в сім'ї вчителя німецької мови та історії — Володимира Даниловича (*1915 — †1977) і вчительки хімії та біології Марії Яківни (до шлюбу Сахман; *1933 — †2014). У 1960—1968 роках Мирослава навчалась у Журавниківській восьмирічній школі, де її батько був директором. Середню освіту здобула у Львівській середній школі № 87 (1969—1970 роки), яку закінчила з відзнакою. З 1970 по 1971 рік працювала вчителькою фізкультури, співів, малювання і креслення у Журавниківській восьмирічній школі. 1971 року Мирослава Данилевська-Милян вступила на педіатричний факультет Львівського державного медичного інституту, який закінчила у 1977-му. З серпня 1977 року по липень 1978 року працювала лікаркою-інтерном у Дрогобицькій дитячій лікарні. З серпня 1978-го по травень 1982 року працювала педіатринею і головною лікаркою Свіржської лікарської амбулаторії, а далі — по травень 1985-го — районною педіатринею Центральної перемишлянської лікарні. По вересень 2003 року обіймала посаду дільничної терапевтки в Четвертій міській комунальній лікарні міста Львова, звідки вийшла на пенсію у зв'язку із сімейними обставинами.

З 1983 року одружена з Іваном Миляном (*1958). Має сина Василя (*1984) — інженера, дочку Анну (*1986) — фахівчиню в галузі телекомунікаційних технологій, сина Мирослава (*1988) — фінансиста за освітою й інженера, та дочку Марію (*1994) — економістку за освітою.

Вже з молодшого шкільного віку Мирослава Данилевська-Милян дуже цікавилася літературою, особливо поезією. Свій перший вірш «Зима» написала в 10 років.

Мирослава Данилевська-Милян навчалася на музичному факультеті Львівської духовної семінарії. Вона кладе на музику поезії — свої та інших авторів.

У березні 2009 року вступила до Української асоціації письменників Західного регіону імені Віталія Микульського. У листопаді 2015 року — до Спілки християнських письменників України. Членкиня НСПУ з 2018 року.

2013 року Мирослава Данилевська-Милян здобула перше місце на Третьому Всеукраїнському літературному конкурсі імені Володимира Дроцика за добірку поезій «Сонцечола княгиня». Дипломантка Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича (2015), лауреатка Всеукраїнського поетичного конкурсу-фестивалю Я. Бузинного (2016), Всеукраїнського заочного християнського літературного конкурсу сатири і гумору (2017).

Поет Володимир Кепич підкреслює виразність та метафоричність засобів поезії Данилевської-Милян: «…рідна хата відчиняє двері в світ», «…кольорів осені розірване намисто». ЇЇ творчості притаманні патріотичні мотиви: «…Нас ворог не зборов, бо є Надія, Віра і Любов». Виразна громадянська позиція поетеси відтінена гострою іронічністю, як-от у вірші про нуворишів: «…береги приватизовані, до неба паркан, так не жив турецький султан»^[1].

Поет Петро Шкраб'юк так характеризує творчість Мирослави Данилевської-Милян:

Я відкрив книжечку «Ватра хризантем» — і тут же поринув у світлий світ душі пані Мирослави; відсвіти цього світу озорили рядки поетки — і ці рядки виявились справжньою поезією. Себто я відкрив рукопис, а водночас відкрив небуденну творчу особистість. (…) Саме з подивування і починається поезія, а вона скрізь: і в мінливості природи, і в порах року, і в поранній троянді, що теж є одним з незчисленних Божих творінь, а тому викликає такі урочисті асоціації. Щодо метафор, то вони вияскравлюють чи не кожен вірш. У Мирослави весна «дзвінка, увінчана врочисто, під благодатними дощами, біжить босоніж в росах чистих до червня з мріями-думками». — Я виписав цілий компендіум таких виразистих троп. У поетки жасминові ліхтарики «тихенько мріють на долонях днів», а «перший дощ, як перст Господній, шлях показує весні»; вона ще в дитинстві «звіряла душу солов'ю», а тепер каже «відпускаю на волю пісні». У неї «зорі, як небесні очі» освічують «стежку дум», навіть зима «узгоджує свій хід на небесах»[2].

• «Любов» (християнська поезія). — Львів, 2004
• «Небесні джерела». — Львів: ЗУКЦ, 2009
• «Світанкові дзвони». — Львів: Плай, 2010
• «Ой летіло лебедятко». — Львів: ЗУКЦ, 2012
• «Ватра хризантем». — Львів: ЗУКЦ, 2013
• «Королівська познака». — Львів: Панорама, 2014
• «Розбуди мене вранці» (поезії для дітей). — Дрогобич: Посвіт, 2017
• «Поетичні викрутаси» (пародії та усмішки). — Дрогобич: Посвіт, 2017
• Співавторка чотирьох колективних поетичних збірок:
  • «Поезія відкуплених сердець» (Львів, 2006)
  • «Антологія християнської поезії Галичини» (Рівне, 2011)
  • «Подяка Богу» (Тернопіль, 2014)
  • «Автограф» (Червоноград, 2015)
• «Звіряю душу солов'ю» (2018)
• «Маски і голоси» (2023)

• «Благовіст», львівська газета, періодичні публікації поезії
• «Нова неділя», львівська газета, публікація поетичних пародій
• «Гілка золотого каштана», літературний вісник Української асоціації письменників Західного регіону, періодичні публікації поезії та малої прози (образки, новели)
• «Гомін підгір'я», дрогобицький альманах, періодичні публікації поезії та малої прози
• Коректура поетичної збірки Ірини Кріль «У домі серця» (Львів, «Плай», 2014), передмова до цієї збірки
• Передмова до поетичної збірки «Злітають орли» Павла Ризванюка (Стрий, «Щедрик», 2016)
• «На межі небезпеки: Оповідки та образки». — Львів: ВД «Панорама», 2019. — 160 с.

• 2013 — перше місце на Третьому Всеукраїнському літературному конкурсі імені Володимира Дроцика
• 2015 — диплом Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича
• 2016 — диплом Всеукраїнського поетичного конкурсу-фестивалю імені Якова Бузинного
• 2017 — диплом Всеукраїнського заочного християнського літературного конкурсу сатири і гумору
• 2025 — Львівська обласна літературна премія імені Катерини Мандрик-Куйбіди

• «Нова неділя», львівська газета, — стаття Петра Шкраб'юка «Поміж дощами й сонцем» (замість рецензії), лютий 2013
• «Гомін волі», стрийський часопис, — стаття Володимира Кепича «Стрий у серці залишив слід…», 27.11.2015
• Богдан Дячишин. «Словом світиться життя (рефлексії)». Сайт «Золота пектораль», 03.12.2018
• Богдан Дячишин, Уляна Свередюк. «Дещо про філософію кордоцентризму крізь сльози та усміх речей». Сайт «Золота пектораль», 20.02.2020

• Українська християнська поезія (у мережі Facebook)
• Мирослава Данилевська-Милян. Сайт «Жінка-українка». Прочитано 02.06.2017 [Архівовано 23 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Вірші Мирослави Данилевської-Милян. Сайт «Українська християнська поезія». Прочитано 02.06.2017 [Архівовано 23 березня 2018 у Wayback Machine.]