Даніліна Лариса Михайлівна

Даніліна Лариса Михайлівна
Дата народження	23 березня 1938(1938-03-23)[1] (87 років)
Місце народження	Гуляйполе, Катеринопільський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Росія
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1962)
Професія	акторка
Нагороди
IMDb	ID 0200213

Лариса Михайлівна Даніліна (нар. 23 березня 1938 року, в селі Гуляйполе Черкаської області, Українська РСР, СРСР) — радянська і російська актриса театру і кіно, майстер дубляжу. Озвучувала понад двісті радянських та іноземних фільмів. Заслужена артистка Російської Федерації (1993).

Після закінчення акторського відділення ВДІК (майстерня Козінцева-Скворцова) в 1962 році Лариса Даніліна почала зніматися в кінофільмах. Кілька років з 1969 року грала у складі «Театру кіноактора».

Одружилась з радянським режисером та філософом Євгеном Львовичем Шифферсом (1934—1997).^[2]

Перша головна роль — Марет, у короткометражному фільмі «Сліди стираються з каміння» (1959)

Разом з Глібом Стриженовым в одній з головних ролей у фільмі «Сорок хвилин до світанку» (1963)

Виконавиця головної ролі Люби у фільмі «Першоросіяни» (рос. «Первороссияне»; 1967). Фільм Євгена Шифферса згодом був заборонений до показу і його відновлена версія вперше побачила світ у 2009 році^[3].

З помітних ролей Лариси Даніліна можна відзначити образ Наташі у фільмі «Ад'ютант його високоповажності».

Перша відома робота в дубляжі у Лариси Даніліної відбулася в 1962 році, коли вона дублювала Моніку Вітті у фільмі Мікеланджело Антоніоні «Затемнення» (режисер дубляжу Галина Водяницька).

Потім Лариса Даніліна озвучувала Елізабет Тейлор у фільмі «Клеопатра» (1963). Серену Вергано в ролі Бланкі в фільмі «Нехай говорять» (1968). Інгрід Бергман в «Кольорі кактуса» (1969). Клаудія Кардинале у фільмі «Червоний намет» (1969). Софі Лорен у фільмі «Соняшники» (1970). Пратіму Деві в індійському фільмі «Зіта і Гіта» (1972). Ванессу Редгрейв у фільмі «Убивство у „Східному експресі“» (1974). Ракель Велч у фільмі «Потвора» (1977). Софіко Чіаурелі в картині «Кілька інтерв'ю з особистих питань» (1978). Софію Ротару у фільмі «Душа» (1981), Анні Жирардо у фільмі «Сюрприз Афродіти» (1981). Всього, згідно з фільмографії на сайті «Кинопоиск»^[4], Лариса Даніліна брала участь в озвучуванні понад 200 радянських та зарубіжних кінофільмів.

У 2011 році Лариса Даніліна знялася в документальному фільмі «Легенди радянського кінодубляжу (виходять з тіні)». Фільм побудований на інтерв'ю з майстрами озвучування іноземних фільмів часів СРСР і відкриває завісу над таємницями цієї кінопрофесії.

Акторські кінороботи:

• 1959 — «Сліди стираються з каміння» (короткометражний фільм) — Марет
• 1963 — «Сорок хвилин до світанку» (реж. Борис Рыцарєв) — Ніна
• 1964 — «Валера»
• 1965 — «Змова послів» (реж. Микола Розанцев) — співачка Дагмара
• 1965 — «Серце матері» (реж. Марк Донськой) — вчителька Раїса Романівна
• 1967 — «Першоросіяни» (реж. Євген Шифферс, Олександр Іванов) — революціонерка Люба Гремякина
• 1968 — «Ад'ютант його високоповажності» (реж. Євген Ташков) Зв'язкова Наташа.
• 1969 — «Головний свідок» (реж. Аїда Манасарова) — Софія
• 1970 — «Гукати всіх нагору!»
• 1972 — «Вогники»
• 1974 — «Шукаю мою долю»
• 1975 — «Селянський син» (реж. Ірина Тарковська) — мати Кості
• 1978 — «Подарунок чорного чаклуна» (реж. Борис Рыцарев) — Мотря
• 1979 — «Москва сльозам не вірить» (реж. Володимир Меньшов) — наречена
• 1980 — «Там, за сімома горами»
• 1981 — «Душа»
• 1983 — «Озирнись»
• 1984 — «Смуга перешкод»
• 1989 — «У бору брусниця» (реж. Євген Васильєв) — Варвара і дочка Варвари
• 1990 — «Футболіст»
• 1990 — «Розп'яті»
• 1991 — «Поки грім не вдарить»
• 1992 — «Гонгофер»
• 1992/2006 — «Тихий Дон» (реж. Сергій Бондарчук) — тітка Аксінні

У 1960 році у актриси з'явилося нове захоплення — йога. Актриса хотіла впоратися з нападами мігрені^[5]. З 1991 року вона займається йогою за системою індійського вчителя Б. К. С. Айенгара. Через 4 роки, ставши дипломованим викладачем, остаточно припиняє акторську кар'єру й починає викладати у власній студії йоги на Арбаті в Москві^[6].