Двадцяте століття (фільм, 1976)

Двадцяте століття
італ. Novecento
«Europe's most important, powerful and forceful motion picture ever…!»
Жанр	історична драма
Режисер	Бернардо Бертолуччі
Продюсер	Альберто Грімальді
Сценарист	Франко Аркаллі Бернардо Бертолуччі Джованні Бертолуччі
У головних ролях	Роберт де Ніро Жерар Депардьє Домінік Санда Дональд Сазерленд Лаура Бетті Берт Ланкастер Стерлінг Гейден Стефанія Сандреллі
Оператор	Вітторіо Стораро
Композитор	Енніо Морріконе
Монтаж	Франко Аркаллі
Художник	Марія Паола Майно Джанні Кваранта Еціо Фріджеріо
Кінокомпанія	Les Productions Artistes Associés (Італія) Produzioni Europee Associati (PEA) (Італія)
Дистриб'ютор	20th Century Fox
Тривалість	316 хв. 162 хв. (1-ша частина) 154 хв. (2-га частина) 245 хв. (монтажна версія)
Мова	англійська та італійська
Країна	Італія  Франція  Німеччина
Рік	1976
Кошторис	$9 000 000
IMDb	ID 0074084
Рейтинг	MPAA: NC-17
Двадцяте століття у Вікісховищі

«Двадцяте століття» (італ. Novecento, інша назва — «1900») — епічна художня історична драма Бернардо Бертолуччі, яка вийшла на екрани в 1976 році. У фільмі, сюжет якого будується на найвідоміших подіях XX ст., знімалися зірки європейського та американського кіно. «Двадцяте століття» вважається одним з найдовших художніх фільмів у світі. Його хронометраж становить понад 5 годин.

Головні герої фільму — Альфредо (Роберт Де Ніро) і Ольмо (Жерар Депардьє) — дві людини, які народилися в Італії в один час, в одному регіоні, але в абсолютно різних сім'ях (поміщицький та наймитській). В епічному, тривалістю понад п'ять годин, фільмі показані їхні життєві шляхи на тлі історичних подій і зміни суспільних настроїв Італії в першій половині XX століття. Основний мотив фільму — звільнення італійського селянства з-під патріархальної й напівфеодальної влади землевласників.

Картина починається 1901 роком, коли, в день смерті Джузеппе Верді, в маєток Берлінг'єрі з'являються на світ позашлюбний син наймички Ольмо Далько і поміщицький онук Альфредо Берлінг'єрі. Контраст середовища, що оточує кожну з цих подій, супроводжує подальший розвиток дії. Ольмо та Альфредо дружать, наскільки їм дозволяють соціальні умовності, при цьому рішучий Ольмо притягує до себе домашнього Альфредо.

Доля розводить їх, коли починається страйк наймитів та їхніх голодних дітей забирають робочі-анархісти Генуї. Ольмо і Альфредо з'являються в маєток вже після закінчення Першої світової війни: один — як демобілізований солдат, а інший — як відставний тиловий офіцер (що був відкуплений від відряджання на фронт своїм батьком).

Був неоднозначно сприйнятий світовою кінопресою: на інтернет-агрегаторі Rotten Tomatoes рейтинг фільму становить 53 %^[1]. Після прем'єри наробив не менше шуму, ніж попередній йому «Останнє танго в Парижі», через провокаційні сцени сексу. Роджер Еберт, зокрема, заявив, що у фільму було безліч амбіцій, проте мало які з них були реалізовані.

• Бертолуччі хотів, щоб у ролі Альфредо Берлінг'єрі знявся Джек Ніколсон.
• Оригінальна версія фільму тривала 5 годині 17 хвилин і містила сцени вбивства тварин, а також еротичні сцени за участю Роберта Де Ніро, Жерара Депардьє та Стефанії Казіні.
• Дональд Сазерленд так не полюбив втілений ним на екрані образ, що згодом не міг дивитися цей фільм багато років.
• У фільмі було зайнято понад 1200 акторів масовки.

• 1977 — Премія «Боділь» за «Найкращий європейський фільм» у Данії^[2].
• 1977 — номінація «Найкраща робота оператора» (Витторіо Стораро) Національного товариства кінокритиків США
• 1977 — номінація «Найкраща жіноча роль другого плану» (Аліда Валлі), номінація «Найкраща жіноча роль другого плану» (Лаура Бетті) Італійського національного синдикату кіножурналістів
• 1978 — Премія «Святого Георгія» за «Найкращу акторську гру» (Роберт де Ніро)
• 2006 — номінація «Найкраще DVD-видання класики» премії «Супутник»