Дворецька Вікторія Леонідівна
Вікторія Дворецька (позивний «Дика»; нар. 28 листопада 1992, селище Гребінки, Київська обл.) — українська громадська діячка, ветеранка російсько-української війни. ЖиттєписОсвітаВікторія Дворецька здобула вищу освіту[1] в Державному торговельно-економічному університеті. У 2016 року отримала ступінь магістра за спеціальністю «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності». У 2016 році закінчила курси з підготовки офіцерів запасу[2] Національного університету оборони України. У 2023 році завершила програму pre-MBA «Лідерство» Бізнес-школи Міжнародного інституту менеджменту. Революція Гідності та війнаВікторія брала участь[3] у Революції Гідності у складі 39-ї жіночої сотні Самооборони Майдану[4]. Після початку російської війни проти України в 2014 році, вона добровільно поїхала на фронт[5][6] у підрозділ, що складався переважно з майданівців[7] — батальйон «Айдар». Брала участь у боях за місто Щастя[1][7]. У червні 2014 року у боях за селище Металіст[1] Луганської області отримала поранення[4]. У складі групи розвідки з п'яти осіб виконувала завдання з зачистки території гольфклубу. Противник влаштував бійцям засідку. 2 год 40 хв вони тримали оборону до приходу підкріплення. Вікторія отримала осколкове поранення у ногу, контузію[8][7]. Після відновлення близько пів року займалася в підрозділі пошуком, ідентифікацією тіл загиблих[9], організаційним супроводом, допомогою родинам полеглих з оформленням документів[1][8][10][4]. Надалі була призначена т.в.о. командира диверсійно-розвідувальної роти[7]. Підрозділ із боями утримував опорний пункт «Фасад» та 29-й блокпост[11]. Демобілізувалася влітку 2015 року[12], але вже 2016-го повернулася до «Айдару»[13], уклавши контракт зі Збройними силами. Командувала ротою вогневої підтримки і ротним опорним пунктом[11][14]. Під її керівництвом підрозділ воював рік під Оленівкою[15] і 7 місяців на Світлодарській дузі у Донецькій області. У 2017—2018 роках викладала[16] загальновійськові дисципліни в 169-му Навчальному центрі «Десна». Потім служила у Центрі морально-психологічного забезпечення ЗСУ[4]. Загалом Вікторія була військовослужбовицею сім років[17], із них майже чотири — безпосередньо на фронті. Вийшла в запас 2021 року у званні старшого лейтенанта. Роль у русі за ґендерну рівністьУ 2014 році жінки не могли обіймати у Збройних силах бойових посад, згідно законодавства. Вікторія служила у розвідці[1] батальйону «Айдар», але була оформлена діловодом, а після підвищення до молодшого сержанта — начальницею польової лазні, хоча виконувала обов'язки заступника командира роти[18]. 2015 року завершила службу через неможливість професійного зростання й офіційного визнання свого статусу. Після демобілізації долучилася до національної і міжнародної адвокаційної кампанії «Невидимий батальйон»[19]. Домагалася зміни законодавства, що не дозволяло жінкам обіймати бойові посади в армії[20]. Зокрема, у вересні 2015 року виступила на семінарі[21] «Роль жінок і гендерна політика у вирішенні воєнного конфлікту в Україні», організованому італійським аналітичним центром Istituto Affari Internazionali, Центром «Розвиток демократії» та програмою НАТО Science for Peace and Security. У лютому 2016 року Вікторія закінчила курси з підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони України і стала першою жінкою в Україні[2], що отримала бойову військову спеціальність[22] — командира механізованих підрозділів, з'єднань та частин. У березні того ж року повернулася на службу в «Айдар» і стала першою жінкою, офіційно призначеною[11][23][24] на бойову командирську посаду. Діяльність у секторі безпеки і оборони поза ЗСУФонд «Повернись живим»У 2021—2022 роках Вікторія очолювала ветеранський відділ Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим»[25]. Долучалася до розробки стратегії Міністерства в справах ветеранів із підтримки ветеранського підприємництва[26]. Брала участь в організації[27] 2022 року виступу збірної українських ветеранів на міжнародних спортивних змаганнях Invictus Games у Нідерландах[28]. З літа 2022 року очолила інструкторський відділ фонду [1]. Фахівці відділу навчають військових веденню вогню із закритих позицій, мінній безпеці, снайпінгу, керуванню безпілотниками, домедичній допомозі. Вікторія Дворецька також була керівницею низки проєктів Фонду. У рамках ініціативи «Нам тут жити» у 2023—2024 роках транспортом і обладнанням забезпечили[29] 146 інженерно-саперних груп Сил підтримки Збройних сил України. Вікторія працювала над створенням у Сухопутних військах ЗСУ Школи підготовки спеціалістів безпілотних авіаційних комплексів «Ятаган»[30]. Офіс підтримки змін МОУЗ січня 2025 року Вікторія Дворецька стала експерткою Офісу підтримки змін Міністерства оборони України. Брала участь у дослідженні[31] досвіду впровадження адаптаційного періоду у бригадах Сил оборони України після базової загальновійськової підготовки новобранців у навчальних центрах. Особисте життяПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
