У 1973 році закінчив історичний факультет Київський університет, і був зарахований до аспірантури кафедри історії зарубіжних соціалістичних країн Європи (науковий керівник — К. О. Джеджула).
З 1974 по 1978 рік навчався в аспірантурі Інституту історії партії ЦК УСРП в Будапешті.
Володіє угорською, німецькою, польською, російською мовами[4].
Наукова робота
Досліджує історію Угорщини, міжнародні відносини у 20 сторіччі. Член авторських колективів видань: «Українська державність у ХХ столітті» (1996), «Безсмертя. Книга пам'яті України 1941–1945» (2000), «Уряди України у ХХ столітті» (2001; усі — Київ).[3] Автор понад 200 наукових праць, серед них 7 індивідуальних та 13 колективних монографій[4].
Українсько-російські відносини у 1917–1922 рр. // Пам’ять століть. — 2000. — № 5..
Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917–1922 рр. — К., 1998..
Лайош Кошут і національно-визвольна війна угорського народу 1848–1849 рр. // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. Зб. наук. праць — Вип. 6. — К., 1997..
Україна в концепціях і доктринах Угорщини // Українська державність у ХХ століття. — К., 1996..
Угорські демократи проти тоталітаризму (20–30-і рр.). — К., 1993..
Трагедия социалистической идеи. — К., 1993..
Венгерские интернационалисты в Великой Отечественной войне. — К., 1985..
↑Диплом кандидата історичних наук від 31 жовтня 1978 р. № 7721, виданий Науково-атестаційною комісією УНР, нострифіковано у ВАК СРСР 20 червня 1979 року.
Вчені Інституту історії України. Біобібліографічний довідник. Серія «Українські історики». Інститут історії України НАН України. — Вип. 1. К., 1998. — С. 85-86
Хто є хто в Україні. Український Видавничий Центр. — К., 1999. — С. 72.