Дерібас Олександр Михайлович
Олекса́ндр Миха́йлович де Ріба́с (у деяких джерелах також — Деріба́с або Де-Ріба́с; нар. 31 грудня 1856, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 2 жовтня 1937, Одеса, Українська РСР, СРСР) — історик, журналіст, краєзнавець і бібліограф. Автор історичних та мемуарних творів. Дворянин за походженням. Походив з неаполітанського роду іспанського походження де Рібасів, які у XVIII столітті переїхали до Російської імперії на службу імператору. ЖиттєписПоходженняОлександр Михайлович де Рібас походить з неаполітанського роду іспанського походження де Рібасів[2], найвідомішим представником якого є адмірал Жозеп де Рібас і Бойонс, який був першим градоначальником Одеси та вважається одним з її засновників. Олександр Михайлович є внучатим племінником Жозепа. Рід де Рібасів взагалі зробив багато задля слави Одеси та її процвітання. Братом Жозепа був Фелікс — майор Російської імператорської армії[3], а також Генеральний консул королівства обох Сицилій для усіх портів Чорного та Азовського морів.[4] Він відомий тим, що подарував місту перший сад, висаджений біля власного будинку. Його називали спочатку Дерібасівським, потім — Казеним, Публічним, а нині — «міський сад». Проживши більшу частину свого життя в Одесі, Фелікс там і помер 1845 року. Син Фелікса, Михайло, був віце-консулом при батькові, служив при управлінні генерал-губернатора, потім був редактором франкомовного видання «Journal d'Odessa».[3] 1853 року Михайло разом із своїм сімейством отримав спадкове дворянство. Михайло де Рібас був знайомий з багатьма видатними людьми тієї епохи: письменниками, музикантами, художниками. Зокрема, Альфонсом де Ламартіном, Александром Дюма-старшим, Чарлзом Діккенсом, Іваном Айвазовським тощо. Згодом він публікувався у багатьох місцевих періодичних виданнях, завдяки знанню багатьох іноземних мов був членом комітету іноземної цензури, а також головував міську публічну бібліотеку. Матір'ю ж Олександра була Єлизавета ван дер Шкруф — дочка голландського дворянина.[4] За деякими даними саме Михайло Феліксович передав своєму синові Олександру любов до історії Одеси. Слухаючи розповіді батька, маючи можливість бачити ще старих, які пам'ятали перші роки розбудови Одеси, дізнаватися з перших уст про Армана Емманюеля Рішельє, Луї Ланжерона, Олександр Пушкіна, він все подальше життя присвятив цим історіям.[3] Перші рокиОлександр Михайлович де Рібас народився 31 грудня 1856 року в українському місті Одеса, що тоді входило до складу Херсонської губернії, Російської імперії.[2] Він отримав добру освіту, досконало знав кілька мов, як і всі в родині.[3] Олександр закінчив комерційне училище, вчився на природничому відділенні фізико-математичного факультету Імператорського Новоросійського університету. В університеті молодий потомок де Рібасів слухав лекції таких науковців того часу, як Ілля Мечников і Іван Сєченов. Згодом Олександр Михайлович покинув університет і зайнявся журналістикою. деякий час, навіть, викладав французьку мову у приватній гімназії Хотовицького. Згодом — працював викладачем пансіоната при Рішельєвській гімназії. У 1880-х роках переїхав до Києва. Займався перекладами лібрето опер, писав у періодичні видання, служив у банку. Окрім того, деякий час протягом 1905 року виконував обов'язки італійського консула у Києві. Кар'єраПовернувшись до Одеси, Олександр де Рібас стає одним з провідних публіцистів міста. Цей період його життя був насичений громадською, видавничою, адміністративною діяльністю. Довгий час, протягом 1906—1919 років, він співпрацював з газетою «Одесский листок».[2] Понад 60 публікацій і нарисів були зібрані в книгу «Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания», перше видання якої побачило світ у 1913 році, в кількості 1 075 примірників. Згодом де Рібас одружився з грекинею Ганною Цакні, що була колишньою дружиною Івана Буніна. У їхньому будинку збиралися одеські журналісти, літератори та художники, формуючи своєрідний артистичний салон.[3] Олександр Михайлович у 1911—1918 роках працював в Одеському бібліографічному товаристві при Імператорському Новоросійському університеті. Згодом два роки у 1922—1924 роках — був директором Одеської міської публічної бібліотеки (нині — Одеська національна наукова бібліотека), а потім багато років був завідувачем краєзнавчим відділом цієї ж бібліотеки. Під час роботи у бібліотеці Олександр Михайлович заснував унікальну картотеку «Одессика», а також був одним із засновників музею «Стара Одеса». Де Рібас також був членом «Пушкінської» комісії Будинку вчених[2] та головою Одеського літературно-артистичного товариства.[5] Останні рокиПід час 1920-х років Олександр, разом із дружиною Ганною, регулярно влаштовував вечори, де бували відомі письменники, журналісти, художники й артисти.[2] У важкі роки потрясінь Червоного терору і початку Сталінських репресій, де Рібас занурився в історію. Він довго збирався видати другий том книги «Старая Одесса», навіть, вів переговори з видавництвами — але ці плани так і не здійснилися. Олександр Михайлович Дерибас помер 2 жовтня 1937 році, не витримавши звістки про те, що його син Данило[3] (за іншими даними — Дмитро), вчений-хімік, професор[2], заарештований за звинуваченням у «шкідництві» і був вбитий у в'язниці НКВС.[3] Наукова діяльністьОлександр Михайлович Дерібас першим ввів у науковий обіг таке поняття, як «Одесика», склав унікальну картотеку за цією тематикою. Сімейні перекази, розповіді батька — Михайла де Рібаса, бібліотекаря Одеської публічної бібліотеки, власні спостереження і архівні дослідження дали можливість Олександру Дерібасу у 1906—1913 роках публікувати нариси в газетах «Одесский листок» і «Одесские новости». Йому вдалося в своїх літературних роботах жваво воскресити історичне минуле Одеси: її побут, звичаї, звичаї, типи жителів, дати біографії окремих видатних діячів міста. У 1913 році ці матеріали склали книгу «Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания», випущену тиражем 1 075 примірників. Книга тричі перевидавалася після смерті автора[2]: у 1990 і 2002 роках в Одесі і 1995 року в Москві[6][2]. Сам автор писав:
Над другим томом Олександр Михайлович продовжував працювати в наступні десятиліття, у 1930 роки готував для видавництва Academia[ru] друге, доповнене видання. Однак цього не відбулося, рукопис потрапив у фонди Російського державного архіву літератури та мистецтва. У 1990-ті роки співробітники Одеської державної наукової бібліотеки імені Максима Горького зібрали очерки де Рібаса за газетою «Одесский листок», а також іншим. Колегам Олександра вдалося зібрати більш ніж 110 очерків, які не увійшли до першого видання. Другий том «Старая Одесса. Забытые страницы» був надрукований видавництвом Мистецтво 2004 року у Києві з великою кількістю гравюр та ілюстрацій. Публікації
Сім'я
Примітки
Посилання
Література та джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
