У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Дехта .
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Лісова .
Меланія Пилипівна Дехта-Лісова ( 30 грудня 1910 (12 січня 1911 )(19110112 ) , с. Перекіп , нині Валківського району Харківської області — 11 березня 1997 , Київ ) — українська актриса, заслужена артистка УРСР (1960).
Життєпис
1929 — закінчила театральну студію при Першому державному драматичному театрі УСРР ім. Т. Шевченка у Дніпропетровську .
1932 — закінчила Дніпропетровське театральне училище .
1939—1980 — актриса Сумського театру драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна .
1960 року удостоєна звання заслуженої артистки УРСР .
Родина
Дружина актора Івана Дехти , мати актриси Наталії Дехти .
Сестра, заслужена артистка України Чайка Варвара Пилипівна , була актрисою Київського драматичного театру імені Івана Франка .[ 1]
Сестра, Ганна Пилипівна Соколова , була актрисою Київського драматичного театру імені Івана Франка.
Ролі
Анна («Украдене щастя» І. Франка)
Ганна («Безталанна» І. Карпенка-Карого)
Ганна Дзвонар («Восени, коли зацвіла яблуня…» Я. Верещака)
Ганна Золотаренко («Навіки разом» Л. Дмитерка)
Глафіра Фірсівна («Остання жертва» О. Островського)
Гордиля («Циганка Аза» М. Старицького)
Комісар («Оптимістична трагедія» В. Вишневського)
Леді Мільфорд («Підступність і кохання» Ф. Шіллера)
Мавра («У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською)
Марія Тюдор («Марія Тюдор» В. Гюґо)
Настя («Мати-наймичка» за Т. Шевченком)
Недосекіна («Спадщина» А. Софронова)
Оксана («Загибель ескадри» О. Корнійчука)
Софія («Останні» М. Горького)
Примітки
Джерела
Лісова Меланія Пилипівна / А. І. Піддубна [Архівовано 22 липня 2020 у Wayback Machine .]
Лісова (Дехта) Меланія Пилипівна // Сумщина в іменах: енциклопедичний довідник / Голов. ред. В. Б. Звагельський. — Суми: «АСМедіа»; Сум. держ. ун-т ; «Фолігрант», 2004. — с. 267.
Низький уклін Вам, Мамо! [100 років від дня народження заслуженої артистки України Меланії Пилипівни Лісової-Дехти] / Є. Серебрякова // Сумщина. — 2011. — № 20/21, 18 лютого. — с. 4.
Человек уходит, и замирают в пространстве его шаги. Но иногда они еще долго звучат во времени… // Сумское обозрение. 1997, 21 марта(рос.)