Диканський Микола Сергійович
Мико́ла Сергі́йович Дика́нський (30 липня 1941, селище Новий Донбас (нині місто Мирноград, Донецька область, Україна) — російський фізик українського походження, доктор фізико-математичних наук, професор, академік РАН, ректор Новосибірського державного університету з 1997 до 2007 року, завідувач об'єднаної лабораторії Інституту ядерної фізики ім. Г. І. Будкера Сибірського відділення Російської академії наук (Новосибірськ). ЖиттєписФізикою захопився у п'ятому класі, коли у школі почали викладати цей предмет. Після закінчення школи у 1959 році вирішив далі вивчати фізику, але в рідному місті не було відповідних навчальних закладів. Почав готуватися до вступних іспитів до Московського фізико-технічного інституту, але переплутав дату початку іспитів і не встиг. В цей час побачив повідомлення про набір абітурієнтів до Новосибірського державного університету, який відкрився якраз того року. Вступив на фізичний факультет цього вишу і закінчив його у 1964 році. Після цього продовжив навчання в аспірантурі Інституту ядерної фізики ім. Г. І. Будкера Сибірського відділення РАН, яку закінчив 1967 року. У 1969 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. У 1976 році — став доктором фізико-математичних наук. У 1981 році йому було присвоєно вчене звання професора. З 1982 до 1990 року був деканом фізичного факультету Новосибірського державного університету і завідувачем відділом Інституту ядерної фізики ім. Г. І. Будкера Сибірського відділення Академії наук СРСР. У 1990 році обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР. З 1990 до 1996 був завідувачем кафедри фізики і техніки прискорювачів Новосибірського державного університету, а з 1997 до 2007 року перебував на посаді ректора цього вишу. У 2011 році обраний академіком Російської академії наук. Наукова діяльністьДосліджував динаміку руху частинок у прискорювачах і накопичувачах із зустрічними пучками. Розробив теорії синхробетатронних резонансів і нелінійних когерентних резонансів; теорію когерентної взаємодії пучків з елементами вакуумних камер-накопичувачів. Досліджував метод охолодження пучків тяжких частинок. Керував розробленням серії технологічних прискорювачів «ПРИЗ», «ЛУИ», «ИОН» на енергії 200—1500 кеВ. Педагогічна діяльністьПідготував 15 кандидатів наук, 5 докторів наук, один з яких став членом-кореспондентом Російської академії наук. Громадська діяльність
Нагороди
Праці
Література
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia