Дильман Володимир Михайлович

Дильман Володимир Михайлович
Ім'я при народженні	рос. Владимир Михайлович Дильман
Народився	19 липня 1925(1925-07-19)  Новосибірськ, РСФРР, СРСР
Помер	21 травня 1994(1994-05-21) (68 років)  Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна	СРСР
Діяльність	лікар, викладач університету, письменник-документаліст, лікар-ендокринолог
Alma mater	Перший Санкт-Петербурзький державний медичний університет імені академіка І. П. Павлова
Галузь	неврологія, онкологія, ендокринологія і геронтологія
Заклад	Перший Санкт-Петербурзький державний медичний університет імені академіка І. П. Павлова
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Діти	Mikhail Blagosklonnyd

Володимир Михайлович Дильман (1925—1994) — радянський ендокринолог і геронтолог; доктор медичних наук (1958), професор. Автор елеваційної теорії старіння.

Народився 19 липня 1925 року в Новосибірську.

Медичну освіту почав здобувати в Новосибірському медичному інституті, потім перевівся в 1-й Ленінградський медичний інститут імені академіка В. П. Павлова. Працював у клініці, очолюваній професором Р. Ф. Лангом. Також працював у НДІ онкології ім. Н. Н. Петрова (1958). В 1965—1991 роках керував лабораторією, перетвореною з групи ендокринології.

Відстоював інтегральний погляд на медицину. Ще в кінці 1950-х років Дильман звернув увагу на поєднання метаболічних порушень, атеросклерозу і гіпертонічної хвороби, що позначається тепер як метаболічний синдром. Вказував на роль підвищення гіпоталамічного порогу чутливості до інгібуючої дії периферичних гормонів у виникненні основних неінфекційних захворювань людини. Сформулював ідею про «біологічний годинник», як механізм регулювання, який визначає роботу різних систем організму^[1].

В 1974 році організував Всесоюзний симпозіум за участю закордонних вчених, за результатами якого були видані тези^[2].

Його наукова спадщина охоплює роз'яснення єдиного механізму, що лежить в основі нормального розвитку людини та формування так званих «головних» хвороб, по мірі старіння, з урахуванням динаміки «гіпоталамічного порогу чутливості до регуляторних сигналів», формулювання закону відхилення гомеостазу, опис екологічної, генетичної, акумуляційної і онтогенетичної моделей виникнення провідних захворювань, розмежування понять про вікову, ідеальну та оптимальну норму, розробку уявлення про синдром канкрофілії.

Останні роки життя В. М. Дильман жив і працював у США. Помер у Нью-Йорку 21 травня 1994 року.

• Патогенетические и этиологические основы клинического применения половых гормонов и их аналогов / В. М. Дильман, канд. мед. наук, эндокринолог. — Л., 1958. — 165 с. : диагр. — (Информационно-методическое письмо / М-во здравоохранения РСФСР. Сев.-зап. водный отд. здравоохранения. Клинич. больница им. Чудновского; № 10).
• Клиническое применение половых гормонов и их аналогов. — Вильнюс : Госполитнаучиздат, 1961. — 199 с.
• Взаимоотношения гипоталамо-гипофизарной системы и половых желез, их нарушения и пути восстановления: Автореферат дис. на соискание ученой степени доктора медицинских наук / Акад. наук СССР. Объедин. учен. совет биол. наук. — Киев ; Ленинград, 1964. — 28 с.
• Старение, климакс и рак (Старение и болезни, связанные с гиперфункцией гипоталамуса как особая группа патологии — болезни компенсации). — Л. : Медицина. Ленингр. отд-ние, 1968. — 378 с. : ил.
• Эндокринологическая онкология. — Л. : Медицина. Ленингр. отд-ние, 1974. — 399 с.
• Большие биологические часы (Введение в интегральную медицину). — М. : Знание, 1981. — 208 с. : ил.
  • 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Знание, 1986.
• Четыре модели медицины. — Л. : Медицина. Ленинградское отд-ние, 1987. — 286, [1] с. : ил.

• Берштейн Л. М. Владимир Михайлович Дильман — теоретик и практик медицины (к 90-летию со дня рождения) [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.] // Сахарный диабет. — 2015. — № 2.