Димшиць Веніамін Еммануїлович

Димшиць Веніамін Еммануїлович
Народився	15 лютого 1910(1910-02-15)[1]  Феодосія, Таврійська губернія, Російська імперія[2]
Помер	23 травня 1993(1993-05-23)[1] (83 роки)  Москва, Росія[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  Кримська Демократична Республіка  УНР  СРСР  Росія
Національність	єврей
Діяльність	інженер, політик
Alma mater	Bauman Moscow State Technical University department of welding technology and diagnosticsd і Московський державний технічний університет імені Баумана
Знання мов	російська
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
Нагороди

Веніамін Еммануїлович Димшиць (нар. 28 вересня 1910(19100928), Феодосія, Автономна Республіка Крим — 23 травня 1993, Москва) — радянський державний діяч, заступник голови Ради Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС у 1961—1986 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (26.09.1980).

Народився 15 (28) вересня 1910 року в Феодосія Таврійської губернії в родині міщанина.

Трудову діяльність розпочав в 1927 році робітником на шахті в Донбасі.

У 1929—1931 роках навчався на Московському автогенно-зварювальному навчальному комбінаті. У 1931—1932 роках працював на будівництві Кузнецького металургійного заводу: виконроб, інженер, завідувач виробництва, заступник начальника робіт зварювальної контори Кузнецькбуду. У 1932 році був директором Уральської обласної зварювальної контори.

З 1933 року — начальник цеху інженерних конструкцій на будівництві заводу «Азовсталь» в Маріуполі Донецької області. У 1934 році вступив на заочне відділення механічного факультету Донецького інституту господарників (не закінчив).

Член ВКП(б) з 1937 року.

У 1937—1939 роках — директор заводу металоконструкцій на будівництві металургійного комбінату «Азовсталь», начальник будівництва Криворізького металургійного заводу.

У 1939—1946 роках — керуючий тресту «Магнітобуд» Челябінської області.

У 1945 році екстерном закінчив Московське вище технічне училище імені Баумана.

У 1946—1950 роках — керуючий тресту «Запоріжбуд» Запорізької області.

У 1950—1953 роках — заступник міністра будівництва підприємств важкої індустрії СРСР — начальник Головного управління з будівництва підприємств свинцевої промисловості. У 1953—1954 роках — начальник Головного управління з будівництва підприємств свинцевої промисловості Міністерства будівництва СРСР.

У 1954—1957 роках — заступник міністра будівництва підприємств металургійної та хімічної промисловості СРСР.

У 1957—1959 роках — головний інженер будівництва Бхілайського металургійного заводу в Індії.

З 9 червня 1959 року по 25 квітня 1962 року — начальник відділу капітального будівництва Держплану СРСР — міністр СРСР.

З 25 квітня 1962 року по 17 липня 1962 року — перший заступник голови Держплану СРСР — міністр СРСР.

17 липня 1962 — 20 грудня 1985 року — заступник голови Ради міністрів СРСР.

Одночасно 17 липня — 24 листопада 1962 року — голова Державного планового комітету (Держплану) Ради Міністрів СРСР.

24 листопада 1962 — 2 жовтня 1965 року —– голова Ради народного господарства СРСР.

2 жовтня 1965 — 25 червня 1976 року —– голова Державного комітету РМ СРСР з питань матеріально-технічного постачання.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1980 року за великі заслуги перед Радянською державою і в зв'язку з сімдесятиріччя з дня народження Димшицю Веніаміну Еммануїловичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

З 20 грудня 1985 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

Помер 23 травня 1993 року. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

• Герой Соціалістичної Праці (26.09.1980)
• сім орденів Леніна (16.01.1943, 31.03.1945, 2.12.1947, 9.08.1958, 31.12.1966, 15.09.1970, 26.09.1980)
• орден Жовтневої Революції (27.09.1985)
• два ордени Трудового Червоного Прапора (6.01.1942, 27.09.1960)
• медалі
• двічі Сталінська премія (1946, 1950)

• Єфіменко Г. Г. Димшиць Веніамін Еммануїлович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.