Дмитрик Арсен Володимирович

Арсен Дмитрик Арсен Володимирович Дмитрик
Підполковник
Загальна інформація
Народження	31 березня 1994(1994-03-31) (31 рік) Бережани, Тернопільська область, Україна
Національність	українець
Alma Mater	Національний університет «Львівська політехніка», Національний університет «Острозька академія» і Національна академія Національної гвардії України
Псевдо	«Лемко»[1]
Військова служба
Роки служби	2014—дотепер
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	1 КНГУ  «Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна Бої за Маріуполь (2022)
Нагороди та відзнаки

Зовнішні відеофайли
	Мосейчук + Арсен Дмитрик «Лемко»: На які компроміси може піти армія? на YouTube, Наталія Мосейчук, 24 травня 2025 р.

Арсен Володимирович Дмитрик (позивний «Лемко»; нар. 31 березня 1994, м. Бережани, Тернопільська область, Україна^[1]) — український військовослужбовець, підполковник Національної гвардії України, начальник штабу 1-го корпусу НГУ «Азов», учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер орденів Богдана Хмельницького III ступеня, «За мужність II та III ступенів» (2022).

У вересні 2024 року увійшов до рейтингу «30 до 30: майбутні лідери» від «Forbes»^[2].

Арсен Дмитрик народився 31 березня 1994 року в місті Бережанах, нині Бережанської громади Тернопільського району Тернопільської области України.

Закінчив національні університети «Львівська політехніка» та «Острозька академія», тактичний рівень Національної академії Національної гвардії України^[1].

Учасник Революції гідності^[1].

Від осені 2014 року воює у складі полку «Азов». Служив гранатоментником, а потім мінометником (позаяк у Львівській політехніці навчався на будівництві і вивчав геодезію)^[3]. Брав участь у боях за Широкине, Світлодарську дугу, Мар'їнку, Водяне, Павлопіль, Золоте^[1].

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року був одним із оборонців Маріуполя, що на Донеччині^[4].

Пережив масове вбивство полонених в Оленівці. Був старшим у бараці, знищеному вибухом^[5].

21 вересня 2022 року звільнений з російського полону^[6][7].

З 2024-го — командир 6-го батальйону спеціального призначення^[8][3].

В вересні 2024 року увійшов до рейтингу Forbes Ukraine «30 до 30: майбутні лідери» ^[9].

У квітні 2025 року призначений начальником штабу 1-го корпусу НГУ «Азов»^[10].

• орден Богдана Хмельницького III ступеня (19 червня 2024) — за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[11];
• орден «За мужність» II ступеня (17 травня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[12];
• орден «За мужність» III ступеня (25 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку^[13];
• лауреат конкурсу «Людина року-2022» на Тернопільщині^[14].

• підполковник,
• майор,
• капітан.

• Садовська Г. Арсен Дмитрик: «Ми думали, що всі там поляжемо, і готувалися до боїв у підземеллях» // Вільне життя плюс. — 2023. — № 18 (8 березня). — С. 3. — (Лауреат конкурсу «Людина року-2022»).
• Белякова І. Цілую. Обнімаю. Я вже в Україні! — звільнений з полону також майор із Бережан Арсен Дмитрик (ексклюзив) // 20 хвилин Тернопіль. — 2022. — 22 вересня.

Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.