Дмитрук Олексій В'ячеславович

Олексій Дмитрук
Олексій В’ячеславович Дмитрук
Олексій Дмитрук; Олексій В’ячеславович Дмитрук
Старший сержант
Загальна інформація
Народження	7 квітня 1991; Кримська АРСР, УРСР, СРСР
Смерть	29 липня 2022 (31 рік); селище Оленівка, Донецька область, Україна
Поховання	м. Новий Буг, Миколаївська область, Україна
Псевдо	«Кіпіш»
Військова служба
Роки служби	2010—2012, 2014—2015, 2018—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов» (2018—2022); Збройні сили (2014—2015); Морська піхота (2010—2012)
Війни / битви	російське вторгнення в Україну (з 2022) і Російсько-українська війна (з 2014)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІ ступеня	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Олексій В’ячеславович Дмитрук (нар. 7 квітня 1991(19910407), Кримська АРСР — пом. 29 липня 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовослужбовець, старший сержант Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув у полоні внаслідок терористичного акту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 (хоча його ім’я спочатку не фігурувало у списках загиблих та поранених, наданих країною-агресором)^[1]. Кавалер ордена «За мужність» ІІ і ІІІ ступенів (відповідно, 2023, посмертно, та 2022)^[2]^[3].

Життєпис

Олексій Дмитрук народився 7 квітня 1991 року в Криму. За рік його сім’я переїхала до села Улянівки на Миколаївщині, а згодом – до міста Новий Буг.

Після школи у Казанківському професійному аграрному ліцеї опанував професії водія, автослюсаря і тракториста. Працював на складі вантажником.

У 2010–2012 роках проходив строкову військову службу в частині морської піхоти ВМС України у Севастополі. У жовтні 2014 року Олексія було призвано за мобілізацією до лав ЗСУ, щоб боронити Батьківщину від російських окупантів. Брав участь в АТО на Сході України.

В грудні 2018-го прийнятий на військову службу за контрактом до ОЗСП «Азов» Національної гвардії України, обійнявши посаду інструктора з водіння у 2-му батальйоні оперативного призначення. Водив «мотолигу» – легкоброньований тягач МТ-ЛБ.

	«Він зловив дзен і кайфував від своєї роботи. А ще був метушливим, тож позивний «Кіпіш» йому дуже личив. Вибуховий, але водночас швидко відходив. У Маріуполі він активно бився з ворогом. Людина-трудяга. Допоки у нього була «мотолига», робив все, щоб техніка знищувала ворога. «Кіпіш» заслужив, щоб про його героїзм пам’ятали…».
— «Пчела», бойовий побратим

Востаннє батьки бачили Олексія влітку 2021 року, коли він приїздив у відпустку, щоб допомогти батькам перекрити дах будинку. У той час добігав кінця його трирічний контракт, батьки не хотіли, щоб Олексій підписував новий, але він вирішив продовжити службу в «Азові».

Після початку повномасштабного російського вторгнення Олексій брав участь у героїчній обороні Маріуполя і території металургійного комбінату «Азовсталь». 5 травня 2022 року, ще у званні сержанта, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, пізніше йому було присвоєно чергове військове звання «старший сержант». Саме з «Азовсталі» Олексій востаннє виходив на зв’язок із рідними.

20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Олексій вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю»^[4]. Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині – Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в’язницю.

Докладніше: Масове вбивство полонених в Оленівці

У ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці^[1].

14 червня 2023 року родина отримала позитивні результати ДНК-експертизи. Пізніше, 21 червня, у Новобузькій міській територіальній громаді, біля Будинку культури відбулася церемонія прощання із старшим сержантом Дмитруком, після чого його було поховано з військовими почестями на місцевому кладовищі.

Родина

У Олексія залишилися батьки, дружина та дві доньки.

Нагороди

орден «За мужність» ІІІ ступеня (5 травня 2022 р.) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[5]
орден «За мужність» ІІ ступеня (3 листопада 2023 р., посмертно) – за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[2]^[6];
також за життя Олексій був нагороджений відомчою відзнакою Національної гвардії України «За стійкість та незламність»;
присвоєно звання «Почесний громадянин Фастівської міської територіальної громади» (посмертно).