Довбиський порцеляновий завод
Довбиський порцеляновий завод — підприємство порцеляно-фаянсової промисловості, розташоване в смт Довбиш Житомирської області. ІсторіяЗа часів Російської Імперії.Порцеляновий завод в Курненській волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії[3] був заснований в 1823 році польським поміщиком Пшебельським, від 1840-х років він став відомим.[1] У 1844 році річний обіг склав 7 000 руб., на заводі працювало 14 робітників. У к.50-х р.р. ХІХ ст. порцелянове виробництво належало графу Іллінському, річний об'єм виробництва доходив до 600 000 шт.[4] У 1884 році підприємство належало землевласнику А.Петерсу, після 1903 року і щонайменше до 1913 р.- Роберту Клімовському, орендатор - Аполін Пшибильський. У цей час найбільше вироблялось чайних сервізів. Річний обсяг виробництва складав у 1913 році 31 000 руб., на заводі працювало 48 робітників. [5] Радянський періодПід час Радянсько-української війни завод зазнав руйнувань. У 1922 році підприємство було націоналізовано та разом із іншими підприємствами скляної й порцеляно-фаянсової промисловості передано під управління Головного комітету скляно-порцелянової промисловості ВСНГ, відновлено і у 1925 році відновило роботу[6]. В ході індустріалізації СРСР підприємство було реконструйоване й розширене, після чого отримало нову назву: Порцеляновий завод імені Фелікса Кона. До 1936 року на клеймах було відображено також тогочасну назву міста - Мархлевськ. Після ліківдації Польського національного району і перейменування міста на Щорськ на клеймах залишилась тільки назва заводу[4]. В ході бойових дій Другої світової війни й німецької окупації завод було зруйновано, але після закінчення війни у відповідності до четвертого п'ятирічного плану відновлення і розвитку народного господарства СРСР[ru] був відновлений і знову введений до ладу під назвою Довбиський порцеляновий завод[2][7]. У 1952 році почався новий етап реконструкції підприємства, в результаті якої виробничі процеси були автоматизовані, печі перебудовані, дерев'яні міжповерхові перекриття замінені на залізобетонні. 11 листопада 1973 року завод був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора[8]. У цей час на заводі було освоєно нову технологію виробництва посуду з рівномірним кобальтовим покриттям, саме кобальтовий посуд складав до 40% виробництва.На підприємстві працювали скульптори та художники А.И. Ярош, Н.В. Коломиец, Лугалько, В.И. Климко.[4] В червні 1988 року Рада міністрів УРСР затвердила план технічного переоснащення підприємств легкої промисловості УРСР, відповідно до якого у 1991 - 1992 роках планувалося провести реконструкцію цеху обпалювання порцелянових виробів Довбиського порцелянового заводу зі збільшенням виробничих потужностей. Загальний обсяг капітальних інвестицій мав становити 1,2 млн. карбованців[9], але ця програма не була завершена. У радянський час чисельність працівників заводу становила 1500 осіб.[10] Після відновлення незалежностіПісля здобуття Україною незалежності державне підприємство було перетворено на колективне, а потім - на товариство з обмеженою відповідальністю. Вступ України до СОТ в травні 2008 року (з наступним збільшенням імпорту до країни готових порцелянових виробів) й економічна криза, яка розпочалася в 2008 році ускладнили діяльність українських виробників порцеляни[11]. До 2013 року в Україні залишилося три діючих порцелянових заводи (Довбиський, Дружківський і Сумський). 20 травня 2013 року за результатами розгляду їх спільного звернення Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі України ухвалила рішення щодо проведення спеціального розслідування відносно імпорту до України порцелянового посуду. За результатами розслідування ММРТ, 23 квітня 2014 року уряд України встановив спеціальне мито в розмірі 35,6% на імпорт до країни посуду, столового й кухонного приладдя з порцеляни незалежно від країни походження[12]. В травні 2017 року мито було скасоване[13]. В 2016 році завод почав експортувати щебінь[14][15]. Станом на листопад 2016 року завод залишався головним бюджетоутворюючим підприємством Довбиша, але чисельність працівників скоротилася до 50 осіб.[10] Див. також
Примітки
Література та джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
