Долгорукови

Долгорукови
Опис герба: Щит розділений на чотири рівні частини в яких зображені: у першій — у золотому полі чорний одноголовий орел із золотою короною на голові з розкритими крилами, що тримає в лапах золотий хрест; у другій — у червоному полі ангел у срібнотканому одязі, що тримає у правій руці срібний меч, а в лівій — золотий щит; у третій — у чорному полі виходить із хмари рука зі стрілою, одягнена в лати; у четвертій — у блакитному полі срібна фортеця. Щит покритий мантією і шапкою, що належать Княжому достоїнству.
Гербовник:	I, 7[1]
Титул:	князі
Території:	Володимирська, Московська, Подільська, Полтавська, Санкт-Петербурзька, Симбірська, Тульська, Чернігівська
Родоначальник:	Іван Андрійович Оболенський
Період:	XV — XX
Місце походження:	Велике князівство Московське

Долгорукови (Долгорукі, Долгоруково) — одна з численних гілок князів Оболенських, Рюриковичі.

Рід князів Долгорукових внесено до Оксамитову книгу^[2]. При подачі документів для внесення роду в Оксамитову книгу було надано два поколінні розписи: князем Федором Долгоруковим (грудень 1685) і боярином, князем Володимиром Дмитровичем Долгоруковим (лютий 1686)^[3].

Предком князів Оболенських, як і багатьох інших, сімейні перекази називають Михайла Всеволодовича Чернігівського. Родоначальник власне Долгорукових - князь Іван Андрійович Оболенський (XVII коліно від Рюрика, 1-а пол. XV ст.), який отримав за свою мстивість прізвисько Долгорукий^[4]. З роду князів Долгорукових вийшли видні державні діячі, полководці та літератори.

Дочка боярина і князя Володимира Тимофійовича Долгорукова Марія - перша дружина царя Михайла Федоровича^[5].

У науковій праці Ф.І.Міллера: Звістки про російських дворян записано: Долгорукови. Князі. Походили від князів Чернігівських. Родовід розпис їх за № 207. Від них походять: Асовицькі, Бєлівські, Борятинські, Воротинські, Горенські, Завальські, Звенигородські, Золоті, Карачівські, Кашини, Курлятеви, Ликові, Мезецькі, Нагі, Ноготковські, Новосильські, Оболенські, Одоєвські, Пенінські, Рєпніни, Срібні, Стригіни, Тарусські, Телепні, Тростенські, Туреніни, Щепини, Щербаті, Ярославові^[6].

Щит розділений на чотири рівні частини, в яких зображені: в першій в золотому полі чорний одноголовий орел з золотою короною на голові з розкритими крилами, що тримає в лапах золотий хрест; у другій — у червоному полі ангел у срібнотканому одязі, що тримає в правій руці срібний меч, а в лівій — золотий щит; у третій — у чорному полі виходить із хмари рука зі стрілою, одягнена в лати; у четвертій — у блакитному полі срібна фортеця. Щит покритий мантією та шапкою, що належать князівській гідності^[7].

Князі Долгорукі почали використовувати герб не пізніше першої чверті XVIII століття. Герб зображений на рушницю, яка зберігається в оружейній палаті. В. К. Лукомський провів атрибуцію (1920) та встановив належність предмета члену Верховної таємної ради князю Василю Лукичу Долгорукому (близько 1670—1739). За навколишнім гербовим щитом ланцюга датського ордена Білого Слона і написи на замку він датував рушницю (1721—1722).

У XVIII столітті існували варіанти герба князів Долгоруких, відмінні від згодом офіційно затвердженого. На екслібрисі генерал-майора князя Петра Сергійовича Долгорукого (1721—1773) герб зображувався в овальному щиті, в четвертому полі замість кам'яної стіни — монограма «PPD» (prince Pierre Dolgoruki) і з щитоутримувачами у вигляді двох «диких». руках^[8]. На печатках князів Долгоруких зустрічався інший варіант герба: із щитоутримувачами у вигляді воїнів та девізом «У Бозі надія моя».

Долгорукі (не князі), нащадки Олександра Петровича Долгорукого (вихованця князя Петра Яковича Долгорукого), який набув права спадкового дворянства військовою службою за царювання Імператора Миколи I^[9]. Рід у Гербовник не внесений^[10].

Існував ще один нетітулований рід Долгоруких: у Боярських книгах з 1692 по 1708 був записаний стряпчий Степан Фокін Долгорукий^[11]. Ймовірно, до того ж роду належали Олексій Якович, Поривай, Володимир Лихачов син, П'ятий Фоміч, Роман, Ілля та Зик Остафовичі та Нечай Долгорукові, які згідно з Савеловим володіли маєтками в Бежецькій п'ятині (1572).

1. ↑ Часть 1 Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи. — С. 7. Архів оригіналу за 16 березня 2008. Процитовано 26 березня 2008.
2. ↑ Новиков Н. Родословная книга князей и дворян Российских и выезжих (Бархатная книга). В 2-х частях. Ч. I. / Изд. Н. Новикова по списку Г. Д. Миллера. — М.: Университетская тип., 1787. — С. 228—233.
3. ↑ Родословные росписи конца XVII века. / Сост. А. В. Антонов. Вып. 6. Князья Долгоруковы. — М.: РГАДА. Археографический центр, 1996. — С. 148. — ISBN 5-01-186169-1 ; 5-028-86169-6
4. ↑ Долгорукий, Иван Андреевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
5. ↑ Л. М. Савёлов. Родословные записи Леонида Михайловича Савелова: опыт родословного словаря русского древнего дворянства. М. 1906—1909 г. Изд: Печатня С. П. Яковлева. Вып: № 3. Долгоруковы. Князья Долгоруковы. стр. 83-84.
6. ↑ Миллер Ф. И. Известия о дворянах российских — СПб. 1790 г. М., 2017. 396 с. ISBN 978-5-458-67636-6.
7. ↑ Общий Гербовник дворянских родов Всероссийской Империи. Архів оригіналу за 16 березня 2008. Процитовано 26 березня 2008.
8. ↑ Дружинин П. А. Русский геральдический суперэкслибрис. — М.: Древлехранилище, 2000. — С. 83. — ISBN 5-93646-003-7
9. ↑ Гербовник Долгорукий. III. 487, № 14. и I. 102. № 105.
10. ↑ Сост. граф Александр Бобринский. Дворянские роды, внесенные в Общий Гербовник Всероссийской Империи: в 2-х т. — СПб, тип. М. М. Стасюлевича, 1890 г. Автор: Бобринский, Александр Алексеевич (1823—1903). Часть I. Князья Долгорукие. стр. 54. ISBN 978-5-88923-484-5.
11. ↑ Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в Боярских книгах, хранящихся в I-ом отделении московского архива министерства юстиции, с обозначением служебной деятельности каждого лица и годов состояния, в занимаемых должностях. М., Типогр: С. Селивановского. 1853 г. Долгорукий (не князья). Князья Долгорукие. стр. 116—118.

• Долгоруковы и Долгорукие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Долгоруков П. В — Сказания о роде князей Долгоруковых. — СПб., 1840; (2-е изд.: СПб, 1842).
• Долгорукие, Долгоруковы и Долгорукие-Аргутинские — СПб., 1869
• Фадеева Н. Заметки о родословии князей Долгоруковых // Русский архив, 1866. — Вып. 7. — Стб. 1340—1348.
• Корсаков Д. А. Из жизни русских деятелей XVIII века. Казань, 1891.
• Лихачев Н. П. К родословию князей Долгоруковых // Известия Русского генеалогического общества. — Вып.1. Отд.1. — СПб., 1900.
• Николай Михайлович, вел. кн. Князья Долгорукие, сподвижники императора Александра I в первые годы его царствования: Биографические очерки. — СПб., 1901. (2-е изд. СПб., 1902)
• Власьев Г. А. Потомство Рюрика: Материалы для составления родословий. — Т. I. Князья Черниговские. Ч. 3. — СПб., 1907.
• Берг Б. Г. Князья Долгорукие. «Тепловская ветвь» // Новик. Афины — Нью-Йорк, 1939. Вып. I.
• Минарик Л. П. Экономическая характеристика крупнейших земельных собственников России конца XIX — начала XX века: Землевладение, землепользование, система хозяйства. — М., 1971.
• Ferrand J. Le familles princieres de l’ancien empire de Russie (en emigration en 1978). — Zème Parie. Montreuit, [1981].
• Дворянские роды Российской империи. — СПб., 1993. — Т. 1.
• Кобрин В. Б. Материалы генеалогии княжеско-боярской аристократии XV—XVI вв. М., 1995.
• Науменко Г. И., Степанова Е. В. Усадьба Долгоруких XVII—XIX вв. на Покровке // Русская усадьба. 1997. — Вып.3 (19). — М., 1997.
• Мельцин М. О. «Крымская» ветвь князей Долгоруковых // Из глубины времен. 1998. Вып. 9.
• Мельцин М. О. Род князей Долгоруковых в XVIII — начале XX века: демографический аспект // Проблемы социального и гуманитарного знания. — СПб., 1999. — Вып. 1.
• Мельцин М. О. Государственная служба князей Долгоруковых в XVIII — начале XX века: некоторые аспекты // Проблемы социального и гуманитарного знания. — СПб., 2000. — Вып. 2.

• Генеалогические таблицы
• Долгоруковы и Долгорукие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Род:Долгоруковы на Родоводі

• Долгоруков П. В. Сказание о роде Князей Долгоруковых. — СПб, 1840
• Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Долгоруков П. В. Российская родословная книга. — СПб. : Типография Карла Вингебера, 1854. — Т. 1. — С. 86.
• Шаблон:Книга:Петров П.Н.: История родов русского дворянства [1]
• Долгоруков А. В. Долгорукие, Долгоруковы и Долгорукие-Аргутинские — СПб.: тип. Ю. Штауфа, 1869.