Доллежаль Микола Антонович

Доллежаль Микола Антонович
Народився	15 (27) жовтня 1899  Омельник, Катеринославська губернія, Російська імперія[1][2]
Помер	20 листопада 2000(2000-11-20) (101 рік)  Москва, Росія
Поховання	Kozinod
Країна	СРСР  Російська імперія  Росія
Діяльність	фізик, фізик-ядерник, інженер
Alma mater	Московський державний технічний університет імені Баумана (1923)[3]
Галузь	енергетика
Заклад	«Більшовик»[3] Gidromashd[3] Uralhimmashd[3] SVERDNIIHIMMASHd[3] Московський державний технічний університет імені Баумана[3] NIKIETd[3] Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Посада	професор
Вчене звання	Список академіків АН СРСР і академік Російської академії наук
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Аспіранти, докторанти	Френкель Марк Ісаакович
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР[1] Академія наук СРСР[1]
Брати, сестри	Vladimir Dollezhald
Нагороди	Золота медаль імені І. В. Курчатоваd (2000)
Доллежаль Микола Антонович у Вікісховищі

Микола Антонович Доллежаль (нар. 27 жовтня 1899, Омельник (нині Запорізька область,) — пом. 20 листопада 2000, Москва, Росія) — радянський учений-енергетик, конструктор ядерних реакторів, професор. Академік АН СРСР (1962; член-кореспондент 1953). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1984). Лауреат трьох Сталінських (1949, 1952, 1953), Ленінської (1957) і двох Державних премій СРСР (1970, 1976).

Автор праць з ядерної енергетики, теплових установок, компресорів. Розробив теорію автоматичних клапанів поршневого компресора. Головний конструктор реактора першої в світі атомної електростанції^[4][5].

Народився 27 жовтня 1899 року в родині земського інженера-шляховика Антона Фердинандовича Доллежаля (чеха за походженням) в селі Омельник (нині Запорізька область, Україна)^[6]. З 1913 року жив у Подольську, де навчався в реальному училищі (пізніше отримав ім'я Доллежаля)^[7].

В 1917 році вступив до МВТУ і в 1923 році закінчив його за спеціальністю інженера-механіка. У 1925—1930 роках працював у проєктних організаціях.

У 1929 році стажувався в Європі (в Німеччині, Чехословаччині, Австрії). Незабаром після повернення, у жовтні 1930 року був заарештований органами ОДПУ СРСР і перебував півтора року в тюрмі під слідством. Звинувачували у зв'язках з «шкідниками», заарештованих у справі «Промпартії». У січні 1932 року звільнений без пред'явлення звинувачення.

Працював в одній з перших радянських «контор»: з січня 1932 по жовтень 1933 років в особливому конструкторському бюро № 8 технічного відділу ОДПУ заступником головного інженера^[7].

Після перейшов до «Гіпроазотмаш» (Ленінград) технічним директором (заступником директора з наукової частини). В той же час був призначений завідувачем кафедри хімічного машинобудування в Ленінградському політехнічному інституті.

У жовтні 1934 року переведений на роботу до «Хіммаштрест» у Харків головним інженером і заступником керуючого. У квітні 1935 року призначений членом Технічної ради при Наркоматі важкої промисловості, в листопаді того ж року — головним інженером заводу «Більшовик» (Київ), звідки в червні 1938 року переведений до «Главхіммаш» (Москва) заступником головного інженера.

У грудні 1938 року перейшов на роботу в науково-дослідний інститут «ВИГМ», де пропрацював до липня 1941 року. З цього часу по вересень 1942 року — головний інженер Уральського заводу важкого машинобудування (Свердловськ)^[8].

В 1943 році очолив НДІ хімічного машинобудування. З 1946 року Микола Доллежаль і його НДІ були залучені до радянського атомного проєкту, проєктуючи перші промислові ядерні реактори для виробництва збройового плутонію («агрегати А», «АІ») — водографітові установки з вертикальним розташуванням графітових колон та каналів водяного охолодження. Після успішних випробувань атомної бомби влітку 1949 року приступив до розробки енергетичних реакторів для корабельних установок. У 1954 році під керівництвом Доллежаля був розроблений перший проєкт реакторної установки для підводних човнів, водо-водяної схеми. У тому ж році вступила в дію перша в світі АЕС в Обнінську, серцем якої був «агрегат АМ» — перший в СРСР канальний ядерний реактор (водографітової схеми).

У 1952 році Доллежаль очолив «Спеціальний інститут», він же НДІ-8 (нинішній НДІКІЕТ), створений для конструювання реакторів всіх типів, і керував ним 34 роки. Інститут Доллежаля проєктував реактори всіх основних типів — енергетичні, промислові, дослідні. У 1958 році був пущений в експлуатацію двозначний реактор ЕІ-2 (Сибірська АЕС) — він виробляв енергію в промислових масштабах і збройовий плутоній. В 1964, 1967 роках пущені реактори серії АМБ Бєлоярській АЕС — першої великої АЕС в радянській енергетиці. Згодом інститут Доллежаля та інститут Курчатова спільно створили двоцільові (пізніше чисто енергетичні) реактори РБМК.

У 1961 році Доллежаль створив «ядерну» кафедру «Енергетичні машини і установки» в МВТУ і керував нею 25 років.

Микола Доллежаль помер 20 листопада 2000 року. Похований на кладовищі села Козіно Одинцовського района Московської області^[9].

• Сталінська премія (1949)
• Сталінська премія другого ступеня (1952) — за розробку конструкції та освоєння виробництва потужних компресорів високого тиску
• Сталінська премія (1953)
• Ленінська премія (1957) — за створення Обнінської АЕС^[10][11]
• Державна премія СРСР (1970) — за створення Білоярської АЕС імені І. В. Курчатова
• Державна премія СРСР (1976)
• двічі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1984)
• шість орденів Леніна
• Орден Жовтневої Революції
• Орден Трудового Червоного Прапора
• Орден Червоної Зірки
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (1999) — За заслуги перед державою, видатний внесок у розвиток атомної промисловості та у зв'язку зі 100-річчям з дня народження^[12]
• Золота медаль імені В. В. Курчатова Російської академії наук (2000).

Фахівець у галузі ядерної енергетики Борис Григорович Дубовський вважав, що Доллежаль особисто є справжнім винуватцем аварії на ЧАЕС і активно публікував свою думку в пресі.

У доповіді МАГАТЕ про аварії на ЧАЕС ім'я Миколи Доллежаля не згадується^[13].

• Ім'я присвоєно Науково-дослідному і конструкторському інституту енерготехніки.
• У вересні 2018 року в Красносільськом районі Москви перед будівлею інституту НДІКІЕТ імені М. А. Доллежаля була утворена площа, яка отримала ім'я Доллежаля^[14], а 30 жовтня 2019 року на площі було відкрито погруддя вченого^[15].
• Ім'я Миколи Доллежаля у 2010 році отримала вулиця в Подольську в мікрорайоні «Коники»^[16].
• Ім'я Миколи Доллежаля отримав ліцей № 1 Подільського (колишнє реальне училище), де до 1917 року навчався Доллежаль^[17]
• Премія Мінатома Росії імені Миколи Доллежаля^[18].

• Основы проектирования паросиловых установок. — М.: Гос. энергетич. изд-во, 1933. — 216 с.
• Конструирование ядерных реакторов: [Учеб. пособие для энергомашиностроит. спец. вузов]. / Под общ. ред. Н. А. Доллежаля. — М.: Энергоиздат, 1982. — 398 с.
• Доллежаль Н. А. У истоков рукотворного мира: (записки конструктора). [Архівовано 8 жовтня 2019 у Wayback Machine.] — 4-е, дополненное. — М. : ИздАТ, 2010. — 262 с. — (Творцы ядерного века). — ISBN 978-5-86656-244-2, ISBN 5-86656-124-7, ISBN 978-5-98706-048-3.

• Богуненко Н. Н., Пелипенко А. Д., Соснин Г. А. Доллежаль Николай Антонович // Герои атомного проекта. — Саров: Росатом, 2005. — С. 126—129. — ISBN 5-9515-0005-2.
• Е. О. Адамов, В. К. Уласевич, А. Д. Жирнов. Патриарх реакторостроения // Вестник Российской академии наук. — 1999. — Т. 69, № 10. — С. 914—928.
• Уласевич В. К. Главный конструктор канальных реакторов (К 105-летию со дня рождения Н. А. Доллежаля). Архивировано 29 января 2005 года.
• Курочкіна Тамара. Учений-атомник із Оріхівщини // Запорізька правда. — 06.02.2014.
• Ворона П. М. Доллежаль Микола Антонович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України. — 2008.

• Доллежаль Микола Антонович (рос.). // Сайт «Герои страны».
• Біографія на сайті ІСС Мінатому РФ
• Біографія на сайті НДІКІЕТ [Архівовано 26 грудня 2017 у Wayback Machine.]
• Соломенцева И. О. (5.11.2014). 115 годовщина со дня рождения Доллежаля Н. А. Межрегиональное общественное движение ветеранов атомной энергетики и промышленности. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
• Персональна сторінка Николая Антоновича Доллежаля на офіційному сайті РАН (рос.)
• http://wwwinfo.jinr.ru/~jinrmag/win/1999/42/dol42.htm [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]