Донецький християнський університетДонецький Християнський Університет (ДХУ) — вищий богословський протестантський навчальний заклад, який розташовувався в Донецьку, Україна. Університет є одним із засновників Євро-Азіатської Акредитаційної Асоціації. Спочатку позиціонував себе, як баптистський. [1] Від самого початку свого існування коледж, орієнтований переважно на баптистів, поступово стає міжденомінаційним, приймаючи у своїх стінах у якості студентів не тільки євангельських християн і баптистів, а й п'ятидесятників, методистів, реформатів, представників Армії спасіння та позаденомінаційних церков. Тимчасово призупинив свою діяльність, будучи вже екуменічно орієнтованим, в 2014 році. ЦільМетою ДХУ є підготовка священнослужителів: пастирів, місіонерів, а також викладачів, богословів, керівників християнських організацій. Сфера навчальної діяльності університету обмежена євангельськими й протестантськими деномінаціями, насамперед , євангельськими християнами-баптистами ІсторіяДонецький християнський університет був заснований в 1991 році місіонерським товариством «Світло Євангелія», філіал якого діяв у місті Макіївка, за допомогою Денверскої семінарії (Колорадо, США). На початку школа мала назву Донецький біблійний коледж. Процесом придбання й ремонту приміщень під коледж безпосередньо у самому Донецьку керував директор Донецького відділення РЄ (тепер місія «Світло Воскресіння») Леонід Картавенко. На першому етапі Біблійний коледж мав тільки однорічну програму з підготовки місіонерів, яка була створена спільними зусиллями професора Денверської семінарії Раймонда Пригодича й правлінням місіонерського суспільства «Світло Євангелія». Програма була розрахована на підготовку широкопрофільного працівника, що може й почати роботу зі створення нової помісної церкви й розвивати її на перших етапах росту. Восени 1991 року в Донецькому Біблійному коледжі своє навчання почали 56 студентів з різних регіонів колишнього Радянського Союзу. Першим керівником школи тоді став Мельничук Олексій Іванович. Він був у цій якості до 2002 року, а у 2018 році став бенефіціаром юридичної особи цього університету, формально вже недіючого з 2014 року в Донецьку). Перші два роки в школі здійснювалася тільки однорічна інтенсивна місіонерська підготовка. В 1993 р. була почата трирічна програма «Бакалавр богослов'я». У цьому ж році Донецький Біблійний коледж зареєстрований як громадська організація — Донецький християнський університет. Саме у місті Макіївка (вулиця Суздальська, будинок 30) у 1997 році було заново зареєстровано Донецький християнський університет, за цією ж адресою в 2007 році зареєстрована фактично дочірня від нього структура - баптистьска загальноосвітня школа "Глорія" (яка пізніше розташуалася саме на території ДХУ). Саме у 1997 році ДХУ перереєстрований як релігійна організація, що має офіційними засновниками одночасно два союзи: Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів і Братство Незалежних Церков і Місій ЄХБ України. Найвищим органом управління університету стає Рада Піклувальників. В 1997 році програма «Бакалавр богослов'я» була перетворена в чотирирічну, а також була додана трирічна програма «Бакалавр місіології». Навесні 2002 року Рада Піклувальників пропонує на посаду ректора ДХУ нову кандидатуру — Сергія Рибікова. Під його керівництвом університет продовжує пошук нових можливостей для підвищення ефективності свого служіння і до сьогодні. У 2003 році відкрилася нова програма «Бакалавр церковного служіння» очно-заочної форми. У 2006-го року в допомогу помісним церквам були відкриті й продовжують працювати дві сертифікатні програми: «Школа проповідників» і «Йдучи за Великим Вчителем» (програма для підготовки вчителів недільних шкіл). Готуються християнські хори. З 2008 року реалізувався місіонерський проект "Слово для вулиць". У вересні 2006-го року в м. Балаклея (Харківська обл.) разом із церквою ЕХБ «Світло Євангелія» університет відкрив очно-заочну програму «Основи богослов'я і місії». У травні 2008 року відбувся перший випуск цієї програми. У 2007 навчальному році навчальна частина університету об'єднала програми «Бакалавр богослов'я», «Бакалавр міссіології» і «Бакалавр церковного служіння» в одну програму «Бакалавр» зі спеціалізаціями у відповідних областях. У 2008 році в університеті відкриті дві нові програми: «Бакалавр соціальної роботи» і «Основи християнського світогляду». У цей час університет продовжує своє служіння й будує плани про подальший розвиток. У зв'язку із цим у ДХУ працює комітет зі стратегічному плануванню розвитку університету на найближчі 13 років («Стратегія −2020»). Крім цього, на базі університету створена робоча група, що займається дослідженням з відкриття в університеті гуманітарного факультету. Надалі планується одержання державної акредитації[2] У 2010 році до ДХУ було приєднано Донецький регіональний біблійний коледж. У 2012 році ректором навчального закладу став Михайло Черенков, який до нового призначення займав посаду віце-президента Асоціації «Духовне відродження». Сучасне становище9 липня 2014 року кампус університету був захоплений воєнізованими формуваннями самопроголошеної Донецької народної республіки. [3]. Вузом тоді тимчасово у 2013-2014 роках керував, в умовах переїзду колишнього ректора Черенкова до Києва, та в умовах відсутності в Донецьку нового ректора і президента Мельничука, єдина уповноважена особа - директор реабілітаційного центру "Твоя перемога", пастор Штейн Олег Азізович, проректор з адміністративних питань ДХУ. У 2014 році пастор і викладач Олег Штейн переїхав до Києва, а вже у 2015 році емігрував у США, де влаштувався пастором у церкві "Місто хвали" в містечку Тампа, штат Флорида. Співробітники навчального закладу в липні 2014 року вимушено залишили територію університету, оскільки вона стала базою терористів ДНР [4][5][6]. У 2017-2018 роках були зроблені спроби відновити діяльність університету в Києві. Зокрема, 21 червня 2017 року університет офіційно змінив свою юридичну адресу з м. Макіївка Донецької області на одну з квартир Києва (вул. В. Липківського, будинок 7, квартира 12). Але вже 21.06.2018 року змінився юридичний керівник даної організації: якщо раніше був Черенков Михайло Миколайович (котрий де-факто з 2014 року не керував через свою еміграцію до Канади), то з того часу керівником став Мельничук Олексій Іванович. Фактично, місію ДХУ продовжив у 2017 році Київський християнський університет баптистів. КерівництвоРектори:
Відомі проректори:
Отримав хрещення у 1991 році у Басовому Куті від вірних «Общини Доброго Пастиря». Заснував у селі Корнин Рівненського району християнське видавництво. Став засновником і після відходу від справ Сергія Саннікова - головою правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація" (до 2013 року іменувалась, як Євро-Азіатська акредитаційна асоціація, з якої реорганізувалася), також - відомий, як член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету 1997 року (бакалавр богослов'я); магістр богослов'я в області текстології Нового Заповіту (Євангельський богословський факультет; Лувен, Бельгія) 2005 року; захистив у 2021 році в Києві дисертацію на тему «Феномен конфляції у Візантійському типі тексту Нового Завіту» (Шифр та назва спеціальності 09.00.14 богослов’я. Спецрада Д 26.053.21 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова), після чого став викладати у Львівській богословській семінарії при Церкві ХВЄ.
Відомі викладачіДо 2002 року ректор ДХУ Мельничук та один з кураторів та спонсорів ДХУ Рей Пригодич мали гострий конфлікт. До 2005 року в ДХУ регулярно виступав (але не викладав на постійній основі) швейцарський християнський проповідник Іво Засек (Ivo Sasek). Однак у 2005 році ректор ДХУ Сергій Рибіков припинив з ним будь-які стосунки, та оголосив вчення Засека "небіблійним". Про це ДХУ видав окрему брошуру: "Евангельский взгляд на учение Иво Засека. Донецк: Донецкий Христианский университет, 2005. — 19 с." У цей же період у ДХУ виступав доктор служіння Тед Вандер Енде. До 2014 року викладачами університету працювали, серед громадян України, керівник групи прославлення Юрій Кусяк, Віктор Жердев, Ігор Тарарощенко, Ольга Зайцева, Яна Крючкова, Андрій Платовський, Олександр Нагірняк, Анна Ляліна, а також дипломовані випускники іноземних вузів:
Професорами ДХУ були Бєй Ілля Геннадійович, викладач церковнослов'янської мови в 2010-2012 роках, та відомий вчений-креаціоніст Головін Сергій Леонідович. [13]. Керівниками інформаційно-аналітичного відділу ДХУ стали фахівець ДХУ по звязкам з громадськістю, пастор Юрій Марков (з м. Краматорськ, ведучий християнського телеканалу «ТБН (Телевидение без насилия) - Россия», від якого в 2022 році відокремився телеканал "ТБН-Україна"), та Галина Павлюк (з Донецька). Також у якості викладачів ДХУ працювали громадяни РФ: пастори Рахуба Сергій Миколайович (уродженець м. Брянка Луганської області, з 1992 року проживає у Москві) та Сінічкін Олексій Валерійович (колишній мешканець м. Чернівці, у 1995 році - переїхав у Москву, став викладачем Московської богословської академії та Московського біблійного інституту) - обидва з Москви, Павло Тогобицький з Новосибірська, Зоя Бардіна, Андрій Мальцев, Ольга Зайцева з Іжевська, Володимир Опанасюк з м. Ульяновськ. Скандальними подіями в житті ДХУ стали переходи у православну віру двох йоо випускників, які після випуску деякий час навіть були працівниками ДХУ: це Кобзар Сергій Олександрович (1979 року народження, родом з м. Артемівськ, у 2000 році закінчив ДХУ, в 2001-2003 роках був православним священнослужителем Донецької єпархії УПЦ(МП), у 2003 р. був виведений за штат Донецької єпархії, у 2014 році переїхав у Полтаву), та Лапін Денис Геннадійович (начальник відділу зовнішніх звязків ДХУ в 2010-2012 роках). Крім того, перейшли у православну віру також випускники ДХУ: Сергій Берьозкін з м. Лисичанськ (став православним священиком), Олександр Зайчиков (очолив громаду так званої "Апостольської православної церкви" у м. Абинськ Краснодарського краю), та інші. Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
