Друга велика лондонська пожежа
Друга велика лондонська пожежа (англ. Second Great Fire of London) — пожежа, яка відбулася в Лондоні 29-30 грудня 1940 року і була спричинена бомбардуванням (у рамках «бліцу») з боку нацистської Німеччини. Рейд Люфтваффе спричинив загоряння на більшій території, ніж під час Великої лондонської пожежі 1666 року[2], тому американський військовий кореспондент у Лондоні повідомив, що «почалася друга Велика лондонська пожежа»[3]. Загоряння відбулися внаслідок рейдів із застосуванням запальних бомб, через що було пошкоджено собор святого Павла, який охороняла бригада пожежників-добровольців на заклик прем'єр-міністра Вінстона Черчилля. АтакаУночі з 29 на 30 грудня 1940 року близько 100 тисяч бомб (переважно невеликих запальних) були скинуті на місто[2]. Німецьке командування направило до Великої Британії 136 бомбардувальників. Було скинуто менше бомб, ніж під час бомбардувань 15 листопада та 8 грудня. Під час рейду переважно атакували нежитлові квартали міста, де були такі об'єкти як церкви, склади та офісні приміщення. Більшість із них були зачинені, і на них не поширювався Наказ про пожежників (Fire Watchers Order) від вересня 1940 року[4], який стосувався закладів, у яких працюють щонайменше 30 осіб, складів площею понад 1400 м², лісопильних заводів та складів деревини, в яких наявно понад 50 тисяч кубічних метрів деревини[5]. Запальні бомби були основним видом озброєння, який використовувався тоді. Кожен зі 136 бомбардувальників був озброєний 180 бомбами розміром 12 × 3 дюйми (30 × 8 см), які містили Магній, через що місце їхнього падіння загорялося. Під час рейду почалося близько 1500 пожеж[2]. Ліквідація наслідківРоботі пожежників заважала нестача води для гасіння пожеж. Головна водозбірна споруда у Лондонському Сіті була знищена бомбою. Підрозділи пожежників намагалися взяти воду з гідрантів, що спричинило падіння тиску води. Невдалими були намагання взяти воду з річки Темза через відпливи[2]. Ще більших труднощів завдав вітер[4]. Під час атаки загинули близько 160 осіб, 12 із них — пожежники; ще 250 осіб отримали поранення[2]. .jpg) Митець Леонард Розоман у ніч рейду служив у допоміжній пожежній бригаді. Під час гасіння пожежі на провулку Шу-лейн він передав шланг іншому пожежникові. За кілька секунд стіна, біля якої Розоман передав шланг, обвалилася і вбила двох пожежників. Розоманові цей інцидент запам'ятався на все життя, і він зобразив його на картині «Будинок падає на двох пожежників, Шу-лейн, Лондон, EC4». Вільям Семсон, друг Розомана, прозаїк та письменник-мандрівник, який забирав у нього шланг, не загинув під час інциденту[6]. Сем Шово із Лондонської пожежної бригади згадував[3]:
Собор святого ПавлаСобор святого Павла та території навколо нього були пошкоджені 28 бомбами. Прем'єр-міністр Вінстон Черчилль видав заклик, у якому сказав, що «Собор святого Павла має бути врятований будь-якою ціною»[7]. Рано-вранці 30 грудня була зроблена фотографія «St Paul's Survives», яка стала одним із символів британського опору під час битви за Британію. Її автором був Герберт Месон — головний фотограф Daily Mail. Світлина зроблена з даху головного офісу видання у Норзкліфф-гауз на Тюдор-стріт, поблизу Фліт-стріт. Месон так описав процес створення фото[8]:
Оригінальний текст (англ.)
I focused at intervals as the great dome loomed up through the smoke. Glares of many fires and sweeping clouds of smoke kept hiding the shape. Then a wind sprang up. Suddenly, the shining cross, dome and towers stood out like a symbol in the inferno. The scene was unbelievable. In that moment or two I released my shutter. Вважається, що камера Van Neck була на скляному негативі з четвертною пластиною. Журнал Королівського фотографічного товариства «Photographic Journal» зазначив про яскравість сцени, констатувавши, що «світло, яке було доступне для миттєвої експозиції, є ознакою лютості та масштабу пожежі»[10]. Пам'ятку оберігали пожежники-добровольці, які входили до Варти собору святого Павла[7]. Уперше такі загони створили під час Першої світової війни. Тоді вони мали захищати пам'ятку від рейдів німецьких цепелінів. Загони сформували заново після початку Другої світової війни, щоб захистити собор від можливих німецьких авіанальотів[7]. Американський кореспондент Ерні Пайл спостерігав за рейдом і залишив такі свідчення[11]:
НаслідкиВидавнича галузь зазнала значних збитків від рейду. Ейв-Марія-Лейн та Патерностер-Роу, райони, які з XIX століття були осередками видавничої справи у Лондоні та торгівлі книжками[12][13][14][15], зазнали значних пошкоджень, а будівлі та фонди 20 видавництв були повністю або частково знищені. Будівля Stationers' Hall, сусідні офіси, кілька книжкових магазинів, зокрема Simpkin Marshall, були втрачені. Близько 5 млн книг було спалено під час пожеж[16]. Примітки
Джерела
Посилання |
|||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
