Дублінська декларація Ради Європи

Дублінська декларація (конвенція) (англ. Dublin Declaration) — міжнародна угода Ради Європи, яка просуває культуру, яка відкидає ґендерну дискримінацію та насильство, сексизм, ґендерні стереотипи, та ґендерно зумовлені владні відносини. В Конвенції зазначається необхідність врахування ролі чоловіків та хлопчиків в запобіганні та протидії насильству щодо жінок, заохочення їхньої освіти у відповідних сферах. Дублінська декларація також містить заклик до тих держав, які підтримали, але ще не ратифікували Стамбульську конвенцію зробити це і підтримати спільні зусилля в протидії ґендерно зумовленому насильству та дискримінації.[1]

Ратифікація

Тридцять вісім держав Ради Європи, в тому числі Україна ратифікували Дублінську конвенцію. Конвенція була підтримана Албанією, Андоррою, Вірменією, Австрією, Бельгією, Боснією і Герцеговиною, Хорватією, Кіпром, Данією, Естонією, Фінляндією, Францією, Грузією, Німеччиною, Грецією, Ісландією, Ірландією, Італією, Латвією, Ліхтенштейном, Литвою, Люксембургом, Мальтою, Республікою Молдова, Монако, Чорногорією, Нідерландами , Північною Македонією, Норвегією, Португалією, Румунією, Сан-Марино, Сербією, Словенією, Іспанією, Швецією, Україною та Сполученим Королівством після дводенної конференції міністрів юстиції, організованої головуванням Ірландії в Раді Європи 30 вересня 2022.

Зміст

Взявши за основі Стамбульську декларацію підписанти Дублінської декларації беруть на себе зобов'язання:

активно просувати на найвищому рівні інституційну та політичної культуру, яка відкидає гендерну дискримінацію та насильство, сексизм, гендерні стереотипи та гендерну динаміку влади в державному та приватному секторах.
забезпечити, щоб стратегії, які спрямовані на запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок, також включали роль чоловіків та хлопчиків у запобіганні насильству щодо жінок.

систематичне проведення кампаній з підвищення обізнаності як невід’ємної та повністю фінансованої частини довгострокових планів дій щодо насильства щодо жінок.
вживати заходів для включення в офіційні навчальні програми всіх рівнів освіти навчальних матеріалів з таких питань, як принцип рівності між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, ненасильницьке вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках, гендерне насильство щодо жінок та право на особисту недоторканість.
надавати вказівки щодо освітніх матеріалів у цій сфері та сприяти навчанню освітян, а також створенню платформ знань для обміну передовим досвідом.
заохочення початкової підготовки та підвищення кваліфікації всіх відповідних спеціалістів, у тому числі в системі кримінального правосуддя.
вживати всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб епізоди насильства брали до уваги суди при вирішенні питання про право на опіку та побачення.
поширення та розвиток програм для кривдників щодо виходу з домашнього насильства та сексуального насильства, які діють відповідно до стандартів і принципів, викладених у Стамбульській конвенції.
звернення до Ради Європи з проханням провести порівняльне дослідження в державах-членах щодо існуючих моделей і підходів до програм для злочинців та їх результатів.
запропонувати державам, які ще не підписали та не ратифікували Стамбульську конвенцію та посилити зусилля щодо впровадження існуючих міжнародних правових стандартів у сфері гендерної рівності та насильства щодо жінок.^[1]