Дубриничі
Дубриничі — село в Україні, у Перечинському районі Закарпатської області між районними центрами Перечин та Великий Березний. Географічні даніРозташоване на річці Уж. Крайнє південно-східне село Лемківщини. На 2010 р. у селі мешкає 2154 особи. НазваДубриничі згадуються вперше в латинському тексті в формі Добронч, потім у 1401 році — як Дубрич. Назва походить від слова «дуб». Село під назвою Дубриничі в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році. ІсторіяСтаном на 1775 рік в селі 57 дворів і 763 жителі. Через півстоліття у 103 дворах мешкало 819 осіб, із них 800 греко-католиків і 19 угорців-реформатів. У географічному словнику Угорщини замітка про Дубриничі свідчить: «Руське село в Ужанському комітаті на березі Ужа, на північ від Ужгорода за чотири години ходьби». До кінця XVII століття Ужгородським замком і навколишніми селами володіли графи Другети, до їхньої домінії входило і Дубриничі. Загін опришків Івана Сивохопа навесні 1649 року побував у Дубриничі і завдав кілька ударів сторожовим загонам графа Другеті. Селянські загони під керівництвом Михайла Васильчака з Дубриничів у 1706 році діяли в маєтках ужанської шляхти. Під кінець війни в Ужанській жупі налічувалося вже 10 загонів, які здійснили 35 нападів на маєтки шляхти. У першій половині XIX століття економіка Дубринича дещо змінилась. Розширилася відома на всю Угорщину дубриницька економія з вирощування великої рогатої худоби. Почалися розробки родовища каолінової глини, що своєю якістю не поступалася найбільш знаменитим каоліновим глинам Європи. Дубриницький каолін вже з середини XIX століття йшов на виготовлення відомої на світовому ринку віденської порцеляни. В 1901 році було збудовано вузькоколійну залізницю завдовжки 16,4 км. Вона йшла з Дубринича вздовж річки Лютої до Чорноголови. Нею доставлявся ліс до Перечинського лісохімзаводу. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2363 особи, з яких 1142 чоловіки та 1221 жінка.[2] За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2141 особа.[3] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
Пам'ятки
Церква Успенія пр. богородиці. 1794 (?). Згідно з єпископською візитацією, у 1751 р. в Дубриничах була дерев’яна церква св. Козьми і Дем’яна з двома дзвонами, в не дуже доброму стані, слабо покрита шинґлами, не відомо ким освячена. Тоді в селі було 87 вірників та ще 44 у Пастілках. Теперішня базилічна церква має характерні риси мурованих церков кінця XVIII ст. У кінці XIX ст. Гаврило Мігалі розмалював інтер’єр церкви. Розповідають, що іконостас зробили італійські майстри. Завершення вежі переробляли в 1960 р. На початку 1980-х років перемалювали ікони та настінні розписи. Металева таблиця на дзвіниці містить імена всіх дубриничан, які працювали в Америці і зібрали гроші на дзвони. Біля церкви стоїть каркасна металева дзвіниця з трьома дзвонами, вилитими Ференцом Егрі в 1927 році. У 1944 році з приходом радянської влади на Закарпаття греко-католицька Церква зазнала переслідувань з боку нового режиму. Унікальний іконостас Свято-Успенської церкви складається з 544 образів XVIII століття. У 1949 році церкву Успіння Пресвятої Богородиці в селі Дубриничі насильно передано новоствореній православній громаді села. 21 жовтня 2007 року єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан освятив новий храм Успіння Пресвятої Богородиці у селі Дубриничі Перечинського деканату.
Перелік вулиць
Відомі уродженці
Туристичні місця- Американський дзвін - Єврейський слід в історії Дубриничів: тут ще збереглися приміщення єврейської молочарні, аптеки, старий цвинтар - Каолінові печери. - Мінеральне джерело - Поклади ртутної руди - Поляна Фурцевої - Санаторій-профілакторій «Дубриничі» - храм Успенія пр. богородиці. 1794 Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
