Дубінін Варфоломій Антонович

Варфоломій Антонович Дубінін (нар.1855, Одеса —  пом. 24 квітня 1915, Одеса) — підприємець, купець 2-ої гільдії, промисловець, громадський та релігійний діяч, меценат. Власник фірми «А. К. Дубінін», засновник рибоконсервної та м'ясної фабрик в Одесі, винахідник холодильника для заморозки риби. Потомственний почесний громадянин, голова Покровської старообрядницької громади в Одесі. Вніс значний вклад у розвиток харчової промисловості та благодійну справу.

Варфоломій Дубінін народився в Одесі в 1855 році в родині купця 3-ї гільдії Антона Козьмича Дубініна. Батько накопичив свій капітал, торгуючи рибою в першій половині XIX століття. Був новатором, почавши варити рибу в олії та продавати її в закритих скляних банках. Заснував фірму «А. К. Дубінін»^[1].

Біографічні дані щодо Варфоломія Дубініна доволі скупі. В шлюбі з Анною Тарасівною мав чотирьох дітей: Порфірія (1879 - ?), Зіновію (1881-1959, у шлюбі Качакі), Петра (1883 - ?) та Катерину (1884-1961, у шлюбі Крушевська)^[1].

Варфоломій Антонович продовжив батьківську справу, очоливши фірму «А.К.Дубінін». Він значно розширив сімейний бізнес. Активно впроваджував новітні технології: в 1870-х роках його підприємство почало виробляти консерви в жерстяній тарі. Не пізніше 1884 року було засновано консервний завод, який швидко розростався, його продукція ставала впізнаваною. На заводі рибу солили, коптили, заморожували. Дубінінські консерви у міцній тарі не поступалися французьким аналогам і були на 25-30 % дешевшими^{[1] [2]}.

В кінці XIX століття Дубінін володів трьома магазинами в Одесі: на Пантелеймонівській, 82, на розі Новорибної та Катерининської вулиць та найбільший і найвідоміший на Дерибасівській, 23, де проживала і сім'я промисловця. Про останній гастроном казали: «В цьому магазині є все»^[1].

Оборот промисла Дубініна разом з торгівлею наприкінці ХІХ століття складав на рік більше 500 тисяч рублів. На 1914 рік обсяг щорічного виробництва підприємств досяг 900 тисяч рублів. Склади підприємства були не лише в Одесі, а й в Києві, Санкт-Петербурзі та Москві^[2][3].

Варфоломій Дубінін помер 24 квітня 1915 року в Одесі^[1].

Наприкінці ХІХ ст. (1889 або 1898 року) разом з московськими купцями Петром Расторгуєвим та Іваном Пуговкіним заснував "Товариство А. К. Дубінін", в якому обіймав посаду директора-розпорядника. У 1898 році офіційно затверджено статут товариства. Продукція підприємства отримала право маркуватися державним гербом Російської імперії^[2][3].

Варфоломій Дубінін піклувався про своїх працівників. У 1906 році було затверджено статут Позичково-ощадної та допоміжної каси для службовців товариства «А. К. Дубінін». Каса дозволяла співробітникам робити заощадження, брати позики під низький відсоток (не більше 6%) та користуватися іншими видами взаємодопомоги. У 1911 році каса налічувала 71 члена з капіталом 11 000 рублів. У 1913 році з'явився статут Лікарняної каси при консервній та ковбасній фабриках Дубініна, що свідчило про його турботу про здоров'я робітників^[2].

За час існування підприємства власник жодного разу не став об'єктом судових позовів, що було винятковим явищем для подібних великих підприємств^[4].

• 1875 рік - фірма Дубініна отримала малу срібну медаль на виставці Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії за рибу, заморожену винайденим ним холодильником.
• 1881 рік - золота медаль на Сільськогогосподарській та промисловій виставці в Одесі .
• 1900 рік - на Всесвітній виставці в Парижі фірма за експоновані рибні консерви отримала золоту медаль. Завдяки цьому були налагоджені торговельні відносини з Францією та Бельгією^[2].
• 1910 рік. Художньо-промислова виставка в Одесі стала вершиною популярності фірми Дубініна. Для цієї виставки була створена одна з перших аерореклам в Російській імперії. На рекламному плакаті, який доєднали до аероплану, зображені торговий павільйон Дубініна та бляшана банка з його продукцією^[5]. За свою продукцію фірма отримала не тільки золоту медаль, але й високе звання постачальника імператорського двору. Це звання присуджувалося лише тим виробникам, чия продукція була винятково якісною протягом щонайменше восьми років, і давало значні податкові пільги, вигідні держзамовлення та сприяло просуванню товару на ринках.

У 1910 р. в день престольного свята громада Покровської старообрядницької громади вшановувала свого голову Варфоломія Антоновича у зв'язку з 55-річним ювілеєм та 25-річним керівництвом громадою. Ювіляру подарували Святе Євангеліє, ікону Пресвятої Богородиці та Святих Варфоломія та Анни, а також вишиту перлами лестовку^[6][3].

Варфоломій Антонович Дубінін був активним громадським діячем, обіймаючи численні посади:

• гласний Одеської міської думи;
• почесний член попечителів Одеського міського дитячого притулку;
• почесний старшина притулку імені государині Марії Федорівни;
• член Комісії з опіки над дітьми осіб, що загинули у війні з Японією;
• член Імператорського російського товариства спасіння на водах;
• член Товариства сприяння академічному життю Імператорського Новоросійського університету;
• присяжний попечитель Одеського комерційного суду;
• член Одеського міського сирітського суду;
• член Російського товариства спасіння на водах;
• член Комісії по завідуванню міськими лікувальними закладами та ін.^{[2] [6]}.

Від батька успадкував посади голови та казначея Покровської старообрядницької громади. Завдяки його зусиллям було отримано дозвіл на зведення величного старообрядницького храму в Одесі на розу вулиць Преображенської та Малої Арнаутської замість молитовного будинку. 20 березня 1911 р. храм був освячений, а в 1930-ті роки зруйнований радянською владою^[7].

За фінансової підтримки Варфоломія Дубініна 1909 році зведений новий храм в с. Плоске Тираспольського повіту Херсонської губернії (нині с. Великоплоске Одеської області). Про це писалося в першому випуску тижневика "Село" (1909), що виходив у Києві за редакцією Михайла Грушевського^[6].

Як і батько, надавав фінансову допомогу Куренівському монастирю, постачав продукцію Свято-Андріівському Афонському подвір'ю в Одесі^[6][3].

Брав участь у церковних з'їздах старообрядців, зокрема у 1907 році у підписанні примирення окружників та неокружників у Бендерах та Освяченому Соборі старообрядницьких єпископів у Москві^[7].