Дуглас Чемберлен
Дуглас Ентоні Чемберлен (англ. Douglas Chamberlain; 4 квітня 1931, Кардіфф, Уельс — 21 травня 2025) — британський кардіолог, засновник першого у Європі парамедичного підрозділу, що стало революційним в догоспітальній клінічній допомозі[2][3]. Ранні рокиНародився в Кардіффі 1931 року. Його батько продавав вугілля. У шкільні роки Дуглас не досяг успіхів; мав сильні труднощі з правопису та письма. Батьки віддали його до інтернату коледжу Реткліфф, приватної школи поблизу Лестера. Там шкільний директор зрозумів, що він дуже розумний, але має «нездатність розуміти письмове слово»; стан, який зараз називають дислексією. Додаткова допомога, яку йому надали, дозволила йому скласти вступний іспит до Квінз-коледжу в Кембриджі на факультет медицини[4]. Через складність розрізнення ліва та права, а також через те що Чемберлен надавав перевагу веслуванню, а не кімнаті для розтину він ледь не провалив іспит з анатомії. Чемберлена сплутали з сином відомого лікаря, це допомогло йому скласти іспит. 1953 року закінчив університет, здобувши ступінь бакалавра мистецтв, а пізніше — магістра мистецтв[4]. Навчався в Медичному коледжі лікарні Святого Варфоломія, де 1956 році здобув кваліфікацію лікаря[5] зі ступенем бакалавра медицини, бакалавра хірургії[6]. Кар'єра1957 року залишився в лікарні Святого Варфоломія. Перші дев'ять місяців працював лікарем-практикантом, а потім три місяці — хірургом-практикантом. Його керівник хірургічного відділення описував його як найгіршого хірурга в історії[4]. Обіймав посаду старшого ординатора в Королівській об'єднаній лікарні у Баті, а потім обійняв посаду штатного лікаря у заміському відділенні Національної кардіологічної лікарні в Мейдс-Мортон, Бакінгемшир, одночасно здобуваючи післядипломну освіту. Вступив на національну службу 5 січня 1959 року, призначений до Королівського армійського медичного корпусу Британської армії у званні лейтенанта (службовий номер 459368) та направлений до Британського військового шпиталю в Ізерлоні[7]. 5 січня 1960 року підвищений до капітана (виконувач обов'язків майора) та направлений до військового шпиталю у Райндалені[8]. Після недовгого періоду роботи в галузі торакальної медицини в лікарні Бромптон, у січні 1962 року повернувся до кардіології в лікарні святого Варфоломія як науковий реєстратор, а після закінчення терміну служби у грудні 1966 року підвищений до старшого реєстратора. Пропрацювавши 2 роки, 1968 року направлений до лікарні загального профілю Массачусетсу, де працював в лабораторії катетеризації серця, підрозділі кардіологічного відділення, і за рік повернувся до лікарні святого Варфоломія. Значна частина його досліджень була зосереджена на симпатичній нервовій системі, бета-блокаторах та кардіостимуляції. З 1970 по 1991 рік працював у Королівській лікарні округу Сассекс[9] кардіологом-консультантом, а згодом почесним консультантом[10]. З кінця 1970 року разом з анестезіологом Пітером Баскеттом навчав персонал швидкої допомоги реанімаційним заходам[11]. Це стало ключовим моментом у розвитку професії парамедика, а робота Чемберлена та Баскетта згодом визнана зародженням парамедиків у Європі. Парамедиків зараз визнають самостійною та регламентованою професією, і їх досі визнають за їхні здібності в догляді за серцевими захворюваннями, що вперше виявив Чемберлен, коли у 1970-х роках і до середини 1990-х років навчав у Брайтоні медсестер, лікарів і працівників швидкої допомоги розпізнаванню ЕКГ та надання кардіохірургічної допомоги[12][13]. У цей період розробив «10 правил нормального ЕКГ», основу для інтерпретації ЕКГ, яка використовується в усьому світі донині[14][15][16]. Підтримував великий інтерес до реанімації та догоспітальної допомоги, а також відіграв певну роль у розвитку Європейської ради ресусцитації та Міжнародного комітету зв'язку з реанімації. У 80 років Чемберлен був почесним радником Фонду служби швидкої допомоги Південно-Східного узбережжя та Фонду служби швидкої допомоги Лондона. Співредактор книги «Зупинка серця: наука та практика реанімації» – довідника з питань передової підтримки життя та реанімації. 2008 року став лавреатом премії Британської медичної асоціації з кардіології[17]. Був почесним редактором журналу «Resuscitation», офіційного журналу Європейської ради з реанімації[18] та автором або співавтором понад 200 статей. Помер 21 травня 2025 року у 94 роки[19]. ВшануванняПід час новорічної церемонії нагородження 1988 року призначений командором Ордена Британської імперії[20]. У червні 1989 року призначений кавалером Ордена святого Іоанна[6]. Крім того, лицар Ордена святого Григорія Великого[21] та почесний член Коледжу парамедиків. 1989 року ушанований званням почесного доктора наук Сассекського, 2003 року Гертфордського та 2008 року Ковентрійського університетів. Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
