Дульчик Віталій Георгійович

Дульчик Віталій Георгійович
Капітан
Загальна інформація
Народження	30 квітня 1986(1986-04-30)  Нойштреліц, Мекленбург-Передня Померанія, НДР
Смерть	13 травня 2014(2014-05-13) (28 років)  Октябрське, Слов'янський район, Донецька область, Україна  (загиблий у бою)
Поховання	Військове кладовище № 2
Alma Mater	ОІСВ
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Десантні війська
Формування	95 ОАеМБр
Війни / битви	Війна на сході України Протистояння у Слов'янську 2014 року
Командування
командир аеромобільно-десантного взводу
Нагороди та відзнаки

Зовнішні відеофайли
	Герої не вмирають! Віталій Дульчик. Житомирська ОДТРК
	Обличчя героя: Наталія Дульчик, мати загиблого бійця. Телеканал СК1

Віта́лій Гео́ргійович Ду́льчик (30 квітня 1986, м. Нойштрелиць, Німецька Демократична Республіка — 13 травня 2014, с. Маячка, Слов'янський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, десантник, капітан (посмертно) Збройних сил України.

Віталій Дульчик був єдиним сином у сім'ї. Він народився в місті Нойштрелиць у Східній Німеччині, де на той час служив його батько. Після виведення радянських військ з НДР родина мешкала в місті Житомирі, де Віталій з 1993 по 2000 рік навчався в середній школі № 33. 2000 року родина переїхала до міста Бердичева. Віталій з дитинства готувався стати офіцером, займався дзюдо і рукопашним боєм. По закінченні бердичівського колегіуму № 14 у 2003 році вступив до військового інституту. 2007 року закінчив аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ. З 2007 року служив у 80-му окремому аеромобільному полку (в/ч А0284, Львів). Наприкінці 2000-х залишив військову службу і був звільнений в запас у званні старшого лейтенанта.

З початком російської збройної агресії проти України в березні 2014 року призваний за мобілізацію.

Командир аеромобільно-десантного взводу 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (м. Житомир).

Загинув у бою з російськими терористами 13 травня 2014 року під час виконання бойового завдання. О 12:30 біля мосту поблизу села Маячка (на той час Октябрське) Слов'янського району, що за 20 км від Краматорська, під час супроводження на блокпости розрахунків 82-мм мінометів та продовольства військову колону обстріляли терористи з гранатометів та стрілецької зброї. Віталій Дульчик їхав на броні головного БТР-80, який прийняв перший удар і шквал вогню. Віталія вибухом викинуло з машини, він загинув серед перших. Терористи поцілили з РПГ у двигун другого БТРа, один з автомобілів ГАЗ-66 повністю згорів. У бою при відбитті нападу загинуло 5 десантників — капітан Вадим Заброцький, старший лейтенант Віталій Дульчик, молодший сержант Віталій Рудий, молодший сержант Сергій Хрущ, старший солдат Олександр Якимов. Сержант Олег Славіцький помер від тяжких поранень у гелікоптері під час медичної евакуації^[1][2], 8 поранені та контужені (серед них — капітан Володимир Бехтер, знаходився у другому БТРі з кінця колони, старший солдат Денис Білявський, молодший сержант Тарас Ткаліч)^[3]. Бій тривав протягом години. Після «зачистки» території на місці засідки виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від гранатометів РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень» та гільзи від снайперських гвинтівок. Переміщувалися бойовики кількома мікроавтобусами та легковими автомобілями^[4][5].

Кілька терористів під час бою також зазнали поранень, про що свідчать сліди крові та рештки бронежилетів. За даними Міноборони України, нападники втратили щонайменше 5 бійців: один загинув, 4 важко поранені та перебували у першій міській лікарні у Слов'янську^[6].

16 і 17 травня в Житомирі прощалися з полеглими десантниками, близько 2000 житомирян відвідали військову частину, щоб вшанувати пам'ять героїв, в області оголосили триденну жалобу. 17 травня Віталія Дульчика поховали в Житомирі на Смолянському військовому кладовищі^[7].

Залишилися дружина, батько Георгій Миколайович, мама Наталія Дульчик.

• 15 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
• медаллю «За визволення Слов'янська» (посмертно).

22 серпня 2014 року в Бердичеві, на фасаді будинку, де жив Віталій Дульчик, встановили меморіальну дошку, але за проханням матері її перенесли до Бердичівського колегіуму № 14^[8].

25 червня 2015 року під час чергової 66-ї сесії Бердичівської міської ради прийнято рішення перейменувати вулицю та провулок Енгельса в Бердичеві на вулицю Віталія Дульчика.

13 травня 2017 року в Житомирі, на фасаді загальноосвітньої середньої школи № 33 встановили меморіальну дошку колишньому учню Віталієві Дульчику^[9].

• Указ Президента України від 15 липня 2014 року № 593/2014 «Про відзначення державними нагородами України».
• Дульчик Віталій Георгійович [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті померлих за Україну.
• Дульчик Віталій Георгійович [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.] // Український меморіал.
• У Житомирі відкрили меморіальну дошку учаснику АТО Віталію Дульчику // Житомирська міська рада, 17 травня 2017.
• У Житомирі військові 95-ї бригади згадують шістьох бійців, які загинули в АТО рік тому [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // «Житомир.info», 13 травня 2015.