Дунаєвська Лідія Францівна
Лі́дія Фра́нцівна Дунає́вська, до шлюбу Говорецька (нар. 28 червня 1948, с. Воробіївка, Немирівський район, Вінницька область, УРСР — 16 травня 2006, Київ, Україна) — українська фольклористка, педагогиня, літературознавиця, поетеса, доктор філологічних наук, професор, фундаторка і перша завідувачка кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ЖиттєписНародилася 1948 р. у селі Воробіївка Вінницької області у сім'ї вчителів. Потяг до знань успадкувала від своїх батьків: Франца Мартиновича і Софії Яківни Говорецьких, які були прибічниками освіченості та високої духовної культури. Під час навчання у середній школі почала віршувати, друкувалась в районних і київських газетах. Після закінчення середньої школи як переможниця республіканської олімпіади з мови й літератури у 1966 р. вступила до філологічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка на відділення української мови і літератури. У 1971 р. закінчила університет з відзнакою. З того часу працювала в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка — старшою лаборанткою, згодом — асистенткою, доценткою кафедри історії української літератури. У 1982 р. захистила кандидатську дисертацію «Поетика української народної казки». У 1992 р. заснувала та очолила кафедру фольклористики філологічного факультету (з 2001 р. Інституту філології) КНУ імені Тараса Шевченка, започаткувавши фахову підготовку фахівців-фольклористів в Україні. У 1998 захистила докторську дисертацію «Українська народна проза (легенда і казка). Еволюція епічних традицій», за яку 1999 р. отримала науковий ступінь доктора філологічних наук, а 2001 р. — вчене звання професора кафедри фольклористики. Працювала завідувачкою кафедри фольклористики (1992—2006), заступницею голови Спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій Інституту філології, входила до експертної ради ВАК України та експертної ради ДАК при Міністерстві освіти та науки України, Спілки письменників України, редакційних колегій видавництва «Веселка», журналу «Київська старовина» та інших видань. Померла Лідія Дунаєвська 16 травня 2006 року. Похована у Києві на Лісовому кладовищі. Педагогічна діяльністьГоловним педагогічним принципом Лідії Дунаєвської було збереження та формування національної душі та цілісності особистості. Дунаєвська вміла викликати цікавість до предмету і підштовхнути до наукової діяльності. Як педагогиня вона створила оригінальну методику викладання фольклору, поєднавши традиції академічного викладу з різноманітними формами безпосереднього спілкування студентів з живою усно-поетичною традицією. Такі аудиторні заняття, на яких автентичні носії фольклору і самі студенти виконували думи, обрядові пісні чи влаштовували вистави вертепного лялькового театру, вона називала «ілюстрованими лекціями». Однією з форм виховної роботи Дунаєвської була організація фольклорних вечорів, на яких поряд з видатними виконавцями виступали студенти та представники різних народів світу, які виконували свої самобутні пісні. Створювала фольклорні гуртки, де можна було готувати наукові фольклористичні конференції, слухати доповіді та лекції відомих фольклористів-сучасників з ІМФЕ. Її студенти та аспіранти брали участь у численних наукових конференціях як в Україні так і за кордоном. Загалом під керівництвом Л. Дунаєвської захищено 28 кандидатських та 3 докторські дисертації. Наукова діяльністьЛідія Дунаєвська відома в українській науці насамперед своїми концептуальними розробками з теорії та історії української фольклористики і як засновниця кафедри фольклористики, фундаторка фахової підготовки фольклористів у КНУ імені Тараса Шевченка. Після відкриття кафедри (1992) та спеціальності фольклористики (1993), а згодом і спеціалізації музична фольклористика (2001) Дунаєвська скеровує науково-педагогічну діяльність кафедри на вдосконалення курсів — «Усна народна творчість», «Історія фольклористики», «Теорія фольклору» та розробку нових — «Українська міфологія», «Звичаєве право», «Світовий епос», «Етнопсихологія», «Етнопедагогіка», «Методика викладання фольклору», «Народна музика» та ін. Завдяки її ініціативі в університеті було створено спеціалізовану навчальну лабораторію, організовано підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації в аспірантурі, проведено низку всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій, започатковано збірник наукових праць «Література. Фольклор. Проблеми поетики». Велику увагу приділяла дослідженню історіографії українського фольклору, проблемам природи та специфіки українського фольклору, дослідженню регіональних особливостей українського фольклору, фольклорно-літературним взаємовпливам, міжнаціональним зв'язкам у фольклорі та комплексному дослідженню фольклорних жанрів. Серед основних об'єктів досліджень Л. Дунаєвської — українські казки та народна проза. Вона приділяла достатньо уваги вивченню архетипних образів, світовим фольклорним універсаліям, елементам праслов'янської міфології в українській усно-поетичній словесності, типології та еволюції різних фольклорних жанрів, особливостям побутування фольклору в сучасних цивілізаційних умовах тощо. Загалом у науковому доробку Лідії Дунаєвської налічується понад 120 публікацій. Укладацька та видавнича діяльністьГоловним завданням фольклориста Лідія Дунаєвська вважала записувати зразки народної творчості і популяризувати їх, що вона власне і робила своєю укладацькою діяльністю. При укладанні фольклорних збірок для дітей Л. Дунаєвська дотримувалась естетичних і наукових принципів у відборі й опрацюванні фольклорних матеріалів. Казки добирала відповідно до класичної класифікації за тематичними групами: чарівні, про тварин та соціально-побутові. Намагалась знаходити найяскравіші зразки казок з точки зору змісту, художньої реалізації ідеї та композиційного вирішення. Тексти шукала у різних збірниках, недрукованих джерелах, у давніх збірках. Дунаєвська наполягала на обережній, мінімальній обробці граматичних форм і лексичного матеріалу, подаючи в кінці збірників словники. У коротких коментарях до збірників часто звертає увагу на значення національних образів-символів. Збірку «З живого джерела» склали українські народні казки в записах, переказах та публікаціях таких українських письменників: М.Максимовича, Марко Вовчок, М.Костомарова, П.Чубинського, І.Франка, Г.Барвінок та ін. У передмові Л. Ф. Дунаєвська простежила історію звертання українських письменників до фольклору, розглянула наукові підходи збирання фольклору записувачами. Видання казок стало значимою подією з наукової точки зору, адже Л. Ф. Дунаєвська подавала наукові коментарі, паспортизацію, теоретичні та історико-фольклористичні огляди до упорядкованих текстів. Загалом Л. Ф. Дунаєвська була упорядницею понад 20 збірок українських казок та казок народів світу, авторкою приміток до І тому «Історії української літератури» М.Грушевського (1993), авторкою і співавторкою двох підручників із фольклору для університетів, видала чотири збірники народної прози і пісні та чотири поетичні збірки, створила три сценарії науково-навчальних фільмів та діафільму, уклала близько 20 навчальних програм та інших навчальних матеріалів для вищих закладів освіти. ВідзнакиЗа найкраще наукове дослідження у галузі фольклористики та філології Л. Дунаєвська стала лауреаткою премії НАН України імені Філарета Колесси (2001); за висококваліфіковану самовіддану працю науковиця була нагороджена грамотою Верховної Ради України (2005); а посмертно — лауреатка премії ім. П.Чубинського (2007). Присвяти
БібліографіяМонографії
Наукові розвідки
Київського університету. — Серія філології. — 1980. — № 22.
«Манас») // Література, діти, час. — К., 1989.
61-74.
Збірки казок
Література
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
